– Сань, збав, ми ж не на допиті, – сердито заявляю знайомому.
Випадково зустрічаємося у бабусиному селі на Волині. Колишній залицяльник моєї сестри став слідчим у райцентрі. Міцно бере мене під руку й тягне у місцевий гастроном.
– І ніяких "нє", сто років тебе не бачив. Посидимо пару минут, винця візьмемо, – приговорює.
Заходимо в магазин. Для глибокого Полісся – це і ресторан, і наливайка, і клуб за інтересами. За 15 років, що тут не була, здається, нічого не змінилось. Прямо – прилавок, вздовж стіни імпровізовані кабінки зі столиками. Попільничками на них – банки з-під кави.
Де робиш? Заміж вийшла? Скільки дітей?
Доки згадую запах "кавалєрки", Сашко несе "угощєнія". На таці два стакани дешевого вина і три шоколадні цукерки. Вибрали місце, Саня вмощується навпроти.
– А тепер розказуй, де живеш? Де робиш? Заміж вийшла? Скільки дітей? Де чоловік робить? Скільки заробляє? Машина є?
Відчуваю, що для повноти обстановки бракує лампи в очі та пальців – у двері.
На філфаці у мене була дуже вимоглива викладачка іспанської граматики. Доводити щось Галині Іванівні мало хто ризикував. Десяток додаткових запитань – і "трійка" гарантована. Але мала улюбленців. "П'ятірки" отримували зубрилки й потенційні невістки. Свого сина преподша дуже любила. Не знали про нього, мабуть, лише космонавти.
– Саша дуже гарний і вихований. Саша здобуває вищу освіту. Саша цілеспрямований. Саша нікого не образить. У Саші має бути чемна дружина, я вибиратиму, – часто говорила. Вчився Саша у Школі міліції.
А якось Галина Іванівна прийшла дуже дивною. Вперше не відмітила прогульників, не дорікала за невиконані завдання. Цілу пару ми читали вголос та перекладали якийсь текст зі словником, а вона мовчала.
– Як ви думаєте, коли хороші хлопці стають отими мєнтами поганими? – неголосно спитала, коли лунав дзвінок.
2 
35413
Коментарі
25