— 30 років для того, щоб позбутися наслідків совєцької мовної політики — мало. Але вже почали розвіювати міф про українську як мову сільську чи офіціозну, якою говорять на концерті, присвяченому колгоспним жнивам. Це завдяки дубляжу фільмів, книжкам і окремим людям, — каже 33-річна Євгенія Кузнєцова, працює в Київській школі економіки.

На своєму сайті пишете про роботу над збіркою есеїв про мовну політику СРСР. Чому зацікавила ця тема?

— Бо вона недорозкрита. Багато написано про утиски мов совєцьких республік, але загальної картини по імперії немає. У нас часто про мовну політику СРСР говорять виключно в контексті винищення чи заборон української, але ж та наддержава працювала тонше.

Які принципи використовували?

— Дії влади у цій сфері в різні часи були інакші. Вони по-різному відображалися на кожній мові. Мене вразило, що репресувати могли за таку річ, як відмінювання дієслів. Іще не перестаю дивуватися багаторічному поклонінню ідеологічним псевдонауковцям. Навіть російська потерпала від імперської мовної політики — наприклад, радянська влада винищила немало діалектів російської.

Українську намагалися стандартизувати всередині самої мови та максимально наблизити до російської. Будь-які відхилення від норми трактувалися або як прагнення до "буржуазної" чеської чи польської, або просто як неграмотність.

Із часом вже вихолощена українська мала стати декорацією для звітних концертів і асоціюватися з відсталістю й низькою культурою. Що ж, частково це вдалося. Розгрібаємо тепер.

Які уроки з історії розвитку нашої мови слід враховувати зараз?

— Не варто робити з мови пам'ятник, нав'язувати її єдино правильний варіант. Треба поважати регіональні норми. Не тицяти пальцями, що хтось говорить неправильно. Тоді мова дихатиме й житиме.

Не розумію, про яку мовну диктатуру говорять політики країни, яка після багатьох років мовних травм лише хоче повернути мову своєї родини. Це інтенсивна терапія.

Зараз більше залежить утвердження української від влади чи громадян?

— Я вважаю дієвими мовні квоти, підтримку українських кіновиробників і видавництв, створення несприятливих умов для російських. Варто позбутися і російськомовної освіти. Вона зараз не має сенсу й не несе академічної цінності. Це ті важелі, які в руках влади.

Від людини залежить начебто менше, але насправді набагато більше. Повага до мови країни, в якій живеш. Начебто елементарна річ, але офіціанти, уточнюючи замовлення, перекладають російською. Готельні рецепції за годину їзди від Холодного Яру на Черкащині принципово не говорять українською. В компанії друзів усі легко перескакують на російську. На українську російськомовні не переходять практично ніколи. Навіть якщо її чудово знають. Це елементарна повага, налаштований датчик чутливості.

Особливо мене журить ситуація з ровесниками, народженими на зламі імперії — наприкінці 1980-х. Я сама з Кривого Рогу, де народилася моя бабуся. Вона розповідала, що на нашій вулиці всі дружили родинами. І всі були україномовні. Їхні діти — повоєнне покоління, хай і ходили в російські школи, на вулиці гралися українською. Моя мама із друзями свого дитинства з тієї вулиці говорить українською. А от їхні діти — мої ровесники, в побуті російськомовні.

Мені недавно ­сказали: "Російська для українців — це надія на багатство". Так воно тривалий час дійсно було, коли кар'єрні можливості залежали від знання цієї мови. Виявляється, і зараз є люди, які з російською пов'язують свої надії на багатство. Просто вони не мають більш на що покластися.

Тому має бути держава з одного боку, а індивідуальні зусилля — з другого. Це нам показує досвід дерусифікації інших пострадянських країн. Маємо країни Балтії з жорсткою мовною політикою та приклад Білорусі з м'якою двомовністю, яка на практиці завжди виявляється мономовністю і на користь російської.

Чого не вистачає для пробудження свідомості українців?

— Вірю, в певний момент прийде усвідомлення, що за плечима наших людей десятки україномовних поколінь. І вони захочуть повернути втрачене.

Хороший момент для цього — народження дитини. Син чи донька ще не знає батьків радянізованими і російськомовними. Тато й мама мають шанс подарувати дитині не тільки батьківську любов. Заговоривши до неї рідною мовою, вони можуть подарувати їй цілу країну.

×