Львів'янка 38-річна Наталія Марків 15 років тому почала працювати в торгівлі. Часто змінювала місця роботи. Потім відкрила власний магазин дитячого взуття.

— Після школи закінчила правничий коледж. В університет не вступала. Юристів без вищої освіти і "блату" ніхто на роботу не брав. У студентські роки продавала косметику по каталогу. Бачила, що в торгівлі ніколи голодним і без грошей не залишишся, — каже Наталія. — Однокласниця працювала касиром в одному із супермаркетів. Покликала мене. На той час була непогана зарплата, але часто траплялися скандальні покупці. Купить йогурт, через три дні приносить — несвіжий. Спробуй поясни, що не можеш взяти назад. Керівництво супермаркету вираховувало з нашої зар­плати гроші, які втрачало на повернених товарах. Пропрацювала більш як рік. Звільнилася після великого скандалу з недостачею. Директор майже по півзарплати зрізав, бо каса не зійшлася. Потім на крадіжці зловили прибиральницю, вона ввечері виносила з магазину м'ясо. Знала, де в маркеті камери стоять. Конфлікт вичерпався, але осад у душі залишився. Звільнилася, хоча директор обіцяв підняти зарплату та кар'єрний ріст.

Після цього працювала продавцем у магазині хутряних виробів, взуття, консультантом у салоні мобільних телефонів. Коли пішла в декретну відпустку, взялася торгувати дитячими речами через інтернет. Шукала по гуртівнях товари за низькими цінами, виставляла дорожче в соцмережах. Речі розходилися, як гарячі пиріжки. Тільки й чекала, коли чоловік ввечері з роботи повернеться. Щоб на пошту побігти — товар отримати, посилки відправити. За рік підзаробила грошей. Відкрила інтернет-магазин. За розробку сайту заплатила півтори тисячі доларів. Усі мої клієнти перейшли туди. Коли прийшов час виходити з декретної відпустки, розрахувалася з попередньої роботи. Крім інтернет-магазину, відкрила звичайну крамницю, аби покупці додому не приходили. Товар виставляю в інтернеті. Одним пересилаю поштою. Інші хочуть подивитися вживу, приміряти. Їх запрошую до магазину.

25-річна Ганна Гудзь із Черкас два роки працювала продавцем у магазині секонд-хенду.

— Була без роботи, проходила повз той магазин. Побачила оголошення, що потрібні продавці-консультанти. Вирішила спробувати. Мене взяли одразу, — гово­рить Ганна. — Наступного дня вже працювала. Мала стояти в залі. Стежити, щоб одяг охайно висів, нічого не вкрали. За потреби — допомагати клієнтам. Спершу робота подобалася, бо дуже хороший колектив був. Зарплата теж підходила. Отримувала щодня по 200 гривень. Крім того, доплачували по 100 у день завозу нового товару. Тоді працювали понаднормово, бувало, й до другої ночі.

Клієнти траплялися різні. Не раз плакала через них. Якось зайшли мати із дорослою донькою. Набрали купу одягу з різних стелажів. Проте в нас діяло правило, що до примірочних можна брати не більш як п'ять одиниць. Біля кожної кабінки висить табличка із написом про це. Я зробила зауваження, запропонувала залишити частину одягу на порожньому стелажі. Після цього обидві просто облили мене брудом. Обзивали тупою вівцею. Грозилися, що доб'ються мого звільнення. Скаргу написали.

Звільнилася через проблеми зі здоров'ям. Самопочуття погіршилося після року роботи. Часто хворіла на застуди, бо взимку промерзала. Носили важкі коробки з речами, тому боліли руки й поперек. Почали випирати вени на ногах. Цілими днями доводилося стояти чи ходити. Тоді ж переїхала в іншу квартиру. За оренду платила 3 тисячі гривень. Зарплати не вистачало. Про кар'єрний ріст і не йшлося. Моєму звільненню ніхто не здивувався. Сказали, що в них рідко хто затримувався довше. Зараз працюю секретарем на приватному підприємстві. Відповідаю на дзвінки, готую документи. Новою роботою задоволена.

×