вівторок, 15 лютого 2011 03:15

"Син професора миє посуд, щоб гроші заробити"

Автор: фото: Святослав ЖУРОВСЬКИЙ
  Тарас Демкура
Тарас Демкура

Підприємець із Тернополя Тарас Демкура, 46 років, працює у сфері багаторівневого маркетингу у компанії "Емвей" із 1996-го. Став членом ради засновників організації. Він та дружина, 45-річна Ірина, мають звання "Посланець корони". Власник торговельно-відпочинкового центру "Атріум" у Тернополі. За освітою — викладач фізкультури, має ще дві економічні освіти. Ділиться власним досвідом:

— У середині 1980-х я працював учителем фізкультури. Із дружиною і сином жили в малосімейці. Порахував тоді, що мені потрібно 350 років, щоб заробити на квартиру. Вирішив щось міняти. Приятель запросив торгувати разом у Польщі. За першу поїздку я заробив стільки ж, скільки у школі мав би за три роки. Після того їздили в Туреччину, Росію, Італію. На початку 1990-х ганяли машини із Франції. Потім зайнявся бізнесом у компанії "Емвей".

Скільки заробляєте?

— Не скажу. Це конфіденційна інформація. Хоча кожен у нашій компанії може знати мій рівень. У нас усе прозоро. По нашій системі, якщо маєш шість ліній по 10 тисяч балів, це приносить 10 тисяч доларів у місяць. У мене таких ліній 20. Я отримую доходи і від інших інвестицій.

Що робити, аби стати заможним?

— Треба постійно вчитися. Я щодня по півгодини читаю, слухаю один навчальний диск. У книгарнях купую не детективи, а книжки із психології спілкування, розвитку особистості, економіки, інвестицій. Завжди шукайте нові ідеї. Не ігноруйте порад інших людей. Не розібравшись, у нас часом кажуть: "Нащо воно мені треба?". Коли щось ляже до серця, берись. Не підходить — виходь.

Третє і найголовніше — бути наполегливим, не опускати руки. Недавно дізнався, що першими авіаторами насправді були Ленглі і Менлі. Але вони не довели справу до кінця після невдалих спроб. Із них насміхалися. А брати Райт попри невдачі рук не опустили. І ввійшли в історію як перші льотчики.

Чому багато українців бідні?

— Ми звикли, що за нас хтось усе вирішує. Люди виявилися неготовими до ринкової економіки. Сучасну молодь навчають люди старої школи. Багато українців живуть так, ніби мають ще три життя в запасі. Проводять дні без результату. У мене на будові бригада плитку ставила. Замість дев'ятої ранку прийшли на десяту, в одинадцятій вже пішли чай пити, близько 12.00 — перекур на півгодини. Їхній шеф виправдовує: "Їм же відпочити треба". У мене день розписаний по годинах. На сьогодні запланована поїздка у Чернівці. Там відбудуться вісім зустрічей, до ночі. Відпочинок планую у Сінгапурі.

Як змінити українців?

— Потрібно змалку міняти виховання. Наша компанія проспонсорувала видання книжки "Азбука споживача для дітей початкових класів". Вона для перших–третіх класів. Там гарно пояснено, що таке гроші, товарний чек, виробництво. Якщо ми вже в ринкові відносини ввійшли, то потрібно дітей до цього готувати. А то в школах викладають геометрію, тригонометрію, а потрібного не вчать.

Як виховуєте свого сина?

— Сина не балую. Він працював на будові підсобником. Заробляв 80–100 гривень у день. Зазвичай у нас батьки самі зі шкури пнуться, по заробітках сидять, щоб дітей забезпечити. А діти ходять по дискотеках і гроші марнують. Коли приходить час самим працювати, вони не готові. За кордоном студент коледжу — це вже самостійна людина. Син професора миє посуд, щоб гроші заробити. А в нас 40-річні їздять до батьків у село по бараболю.

Яке останнє дороге придбання?

— Чотири роки тому купив авто "Лінкольн Навіґатор". Вважаю, що заслужив на це. Себе також потрібно винагороджувати. Після цього займався будівництвом торговельно-розважального центру. Дорогих покупок собі не дозволяв, хотів закінчити цю справу. Жодної копійки кредиту не взяв. Усе за свої.

Скільки грошей носите із собою?

— У гаманці потрібно носити стільки, щоб почувати себе безпечно і могти вирішити непередбачувану ситуацію. От якось із другом зустрівся. Дізнався, що у нього лейкемія. Я віддав усе, що мав при собі — близько 500 доларів. У гаманці постійно гроші у різних валютах — гривні, долари, євро.

Часто позичаєте?

— Якщо й позичаю, то одразу в думках прощаюся з грошима, списую на благодійність. З мого досвіду, 80 відсотків позиченого не повертається. Правду кажуть: хочеш втратити друга, позич йому гроші. Кілька знайомих позичили у мене гроші і не повернули. Після того перестали контактувати.

Благодійністю займаєтеся?

— Запросили стати головним партнером джазового фестивалю у Тернополі. Недавно підтримував організацію віденського балу. Благодійність вигідна, повертається новими зв'язками, новими партнерами.

У політику плануєте йти?

— Не хочу шкодити своєму бізнесу. Якби почав працювати в якійсь партії, рано чи пізно перейшов би дорогу комусь із партнерів. А так я зі всіма у хороших відносинах.

Зараз ви читаєте новину «"Син професора миє посуд, щоб гроші заробити"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

16

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі