Житель столичної Солом"янки Олександр Господинов, 57 років, плете шкарпетки і гетри на продаж. Працює вдома.
Ходить, спираючись на ціпок. Олександр — інвалід другої групи.
— У нас є в"язальна машинка "Україна", купили в 70-х роках, — каже Олександр. — Жінка мені та дітям светри плела.
Удвох із жінкою працювали на фабриці "Художня галантерея". Там давали роботу додому – плести шкарпетки.
— Отак біля жінки і я навчився, — веде далі. — В 1987 році в мене виявили некроз – змертвіння голівки стегнової кістки. Призначили пенсію по інвалідності. Вона мізерна, потрібен підробіток.
На одну пару шкарпеток Олександрові треба близько трьох годин. Плете на машинці ступню та резинку, потім зшиває вручну. Нитки бере вовняні, з домішкою синтетики. Такі довше носяться, пояснює. За пряжею їздить до Чернігова. На базарі неподалік залізничного вокзалу її продають на кілограми — по 50 грн. На одну пару шкарпеток треба 150 г пряжі.
— Чернігівська нитка товща, добре підходить до моєї машинки, — пояснює Господинов. — Тонка нитка рветься швидко.
На резинці шкарпеток чи гетрів вишиває візерунок. Використовує нитки п"яти кольорів.
— Найскладніше — це візерунки. Ніхто таких не плете, бо мороки багато.
Усе літо та осінь Олександр працює "на склад". Плете до 20 пар на тиждень. На продаж вовняні гетри і шкарпетки виносить з холодами. Стоїть в підземному переході біля станції метро Площа Льва Толстого.
— Продаю від чотирьох до шести пар на день, — розповідає Олександр.— Беру по 35 гривень за пару. Торгую у будні, бо тоді більше людей ходить. Стою зо три години, не можу більше. На двох парах скидаю п"ятірку. До Нового року їх добре розбирають на подарунки.
3 
35413
Коментарі