У фермерському господарстві "Аміла" в селі Радовичі Турійського району Волинської області живе вовк. Його тримають у стайні поруч із дикими кабанами та 24-ма кіньми.

— Орловських тримаємо для прогулянки. Буваємо з ними на виставках,  районних святах, — каже господар. — На забігах наші вигравали призи, а от поні — то забавка для місцевих дітлахів.

У господарстві кіньми перевозять гній, комбікорми. Влітку турійці, орловські рисаки та поні кататимуть гостей — на фермі планують розвивати кінний туризм.

Фермер Володимир Микитюк, 64 роки, прочиняє ворота до стайні — біля входу стоять брички, вози й сані. У крайньому стійлі з кісткою в зубах бігає вовк. Спинається на дві лапи й заглядає в очі.

— Чи кусається — не знаю. Його нам лісники маленьким подарували, — сміється Володимир Миколайович. — У руки ніхто вовченя не брав.

— Лісники його молоком вигодували, з ложечки, — каже Микитюк. — У них їх два було, але один захворів і здох. Звіра, що залишився, вирішили назвати Сірим Пройдохою. Але конюхи з ним мало розмовляють, тож він на кличку не реагує.

Спочатку жив у коробці, згодом у буді, але якогось дня розгриз буду на дрібні скалки. Тоді його посадили на ланцюг. Потім перевели в приміщення. У стійлі вовк має коритце й залізну миску з водою.

— Колись мій друг зайшов і каже: то не вовк у тебе, а собака, — згадує Микитюк. — А потім в очі йому поглянув — ох і погляд у нього буває, скажу вам! Та й собака так кола намотувати не буде.

Вовка годують двічі на день. Щодня він з"їдає 2 кг кісток, харчові відходи з місцевого бару. Коли хтось зі знайомих повертається з полювання, обов"язково приносить йому дичину.

Часом уночі вовк виє. Ним лякають дітей у Радовичах. А зоотехнік Василь Штандер, 36 років, вітається з вовком за лапу. Той не зважає, до людей звик.

— Думаєте, то вся екзотика? — підморгує Володимир Микитюк і запрошує нас до свинарника. — Маємо ще диких кабанів. Їх син привіз із тернопільського лісгоспу.

На території "Аміли" триває експеримент зі схрещення миргородської породи свиней з дикими кабанами. П"ятьох кабанів господарники випустили в ліс, аби розмножувалися.

— У нас і ведмідь був, Кеша, — каже Володимир Микитюк. — Спочатку жив у сина вдома, ріс разом із малечею. Коли став великий і небезпечний, вирішили віддати його в зоокуток місцевого ресторану.

×