40-річний Юрій Візнюк із села Шишківці Кіцманського району Чернівецької області кілька років провів на заробітках в австрійських Альпах, де навчився варити гірський сир. За нього на європейській виставці сиру в Австрії у вересні 2001 року чоловік отримав золоту медаль.
— Під час церемонії частування мій господар Ігнац Бер побачив дату виготовлення сиру — 7 липня, — пригадує Юрій Візнюк. — А це саме його день народження, у такий день він ніколи не робить сиру! Отже — моїх рук справа. Чесний Ігнац зняв із грудей золоту медаль, урочисто передав мені разом із грошовою винагородою й повідомив присутніх, що то моя перемога. Після цього мене запрошували працювати на дві солідні австрійські фірми, але відмовився — захотілося відкрити власну справу на батьківщині.
У Шишківцях Юрій Візнюк викупив недобудований торговельний комплекс у центрі села й облаштував у ньому сироварню. Обладнання придбав за півмільйонна євро. Безвідсотковий і безстроковий кредит узяв в одному з австрійських банків — допомогли іноземні друзі.
Застати сировара вдома складно.
— Візнюка радше побачиш або у цеху, або в полі, або на току — влітку роботи вистачає, всюди треба докласти рук, — каже сільський голова Іван Липка. — Юрій Васильович не просто класний спеціаліст, він ще й патріот села. Домовився з іноземцями, щоб приймали на роботу наших людей. Щороку до Австрії їдуть на заробітки від 20 до 70 односельчан.
На першому поверсі сироварні великий цех. Візнюк неквапом походжає поміж вісьмома широкими чанами з нержавійки. Він у білій футболці та білосніжному кашкеті — робота вимагає чистоти. Спеціальним мішаком сировар бовтає молоко.
— Я от міг собі закінчити біологічний факультет, захистити кандидатську дисертацію і спокійно читати лекції студентам, — розмірковує Візнюк. — Але такі заробітки дають мало. Треба вкладати зароблене у справу. Гроші повинні працювати, а не лежати в панчосі.
У родинному бізнесі Юрієві допомагають дві доньки-школярки та дружина Ольга. На літо Візнюк узяв в оренду 300 га ріллі. На сільських паях посіяв жито, пшеницю, ячмінь, сою. Зараз збирає врожай, аби мати чим годувати невелику череду корів — два тижні тому закупив у горах 40 голів. Для сироварні щодоби потрібно 1200 л молока. Частину сировини Візнюк купує в односельчан. Платить по гривні за літр.
Головою покивав і того ж вечора прогнав з обійстя поляків
Зварений сир два тижні визріває в окремій кімнаті. На її стелажах кілька десятків жовтих кругів по 30–40 кг.
— Їсти сир можна аж за два місяці — тоді смак гостріший, — каже Візнюк. — А через чотири місяці — взагалі як молодий волоський горіх, не перебити ні вином, ані коньяком.
Перші три тонни сиру Юрій двома партіями відправив до Австрії — порадитися щодо якості.
— Там зробили спектральний аналіз сиру за 72 показниками, — Юрій веде до сироварні. Серед цеху широкий чан з молоком. — Знаєте, а наше молоко вже не такого високого ґатунку, як колись. Та й корми не ті. От я маю 18 гектарів гірських полонин у Вижницькому районі, але тамтешнє сіно і трави дуже бідні на поживні речовини. Карпатські луки слід окультурювати, засівати високопродуктивними травами.
До сироварні одного з кращих сироварів Західної Європи буковинець Візнюк потрапив після трьох років виснажливої роботи в австрійського фермера.
— Коли закінчував навчання на біологічному факультеті Чернівецького університету, кількох студентів запросили на сільськогосподарську практику до австрійських фермерів. Думав, що їду ледве не на прогулянку, що гроші там на вербах ростуть, — сміється Візнюк. — Але до Австрії запросили не кожного — треба було пройти спеціальний відбір. Пощастило мені та Валері Погореному. Я потрапив на фермерське господарство Йозефа Клеберна високо в горах, неподалік швейцарського кордону. Господар мав 1200 свиней, корів і биків — не злічити; вирощував овочі. Працювали в нього на чорній роботі три поляки. "А що вмієш робити?" — спитав австрієць. Я відповів, що до сільської роботи на землі привчений змалку. "То йди сапати кукурудзу". Я пішов і висапав, іще й підгорнув гектар так, що Клеберн лише головою покивав і того ж вечора прогнав з обійстя поляків. Правда, після того я гарував до кривавих мозолів.
Господар платив Юрію небагато. Так тривало три роки по шість місяців. Візнюк нарешті не витримав.
— Пішов од господаря — зароблені гроші таки не відповідали тяжкій праці, — сировар витирає руки рушником. — Але пощастило вдруге — познайомився із Антоном Гакшпілем, одним із керівників сільського господарства федеральної провінції Форальбергії. Той порадив попрацювати у фермера Ігнаца Бера на високогірній сироварні. Там таких майстрів сиру залишилося мало. Ігнац утримує всього 55 корів, але має з кожної понад 40 літрів молока за раз. З того і робить "бергкезе", тобто гірський сир. Якихось спеціальних домішок не додає, все міряє на око й на власний смак. І я біля нього навчився. Такий сир може два роки стояти і не псуватися. Це як вино — чим довше стоїть, тим смачніше й міцніше.
У серпні Візнюк продаватиме свій сир селянам.
— Хай здають за сир молоко — я не проти, бо де ще такий куплять, — каже сировар.
4 
35413
Коментарі