П'ятірка найзавидніших женихів області. Цікавилися думкою жінок — від студенток до посадовців. Переможців опитування наводимо за абеткою.

Петро Адамик, 41 рік, підприємець.

— Будиночок на 300 "квадратів" неподалік центру Львова. Вікна виходять на жіночий монастир. Три машини, але то все малявки, — описує свої статки Петро Адамик. Він є співвласником ресторанів "Шекспір" і "Культ", віце-президентом регбійного клубу "Сокіл". — Коли ти працюєш 24 години на добу, успіх приходить автоматично.

Спілкуємося на літньому майданчику "Шекспіра". Адамик ставить біля себе попільничку, але за 20 хв. розмови не закурює.

— Старого пса нових фокусів не навчиш, — сміється. — Живу в такому темпі, що мало яка жінка зі мною витримає. Зрештою, даму серця зараз маю. Але офіційно одружуватися поки що не планую. Де мене може зустріти потенційна наречена? Наприклад, на будь-якому регбійному матчі. Тусовщиком себе не назву, в нічні клуби мене можна витягнути два-три рази на рік. Часто сиджу в кав'ярні "Гранд готелю". Вночі, коли вже відпустив помічника, можу зайти до цілодобового супермаркету. Вважаю, свою обраницю потрібно оцінювати перш за все як матір майбутніх дітей. Фізіологічний потяг у будь-якому випадку мине за кілька років. Звичайно, варто побоюватися жінок, яких перш за все цікавлять твої статки. Та коли закохаєшся, про таке не думаєш. Аби уникнути таких проблем, існує шлюбний контракт.

Адамик був двічі одружений, виховує двох синів. Розповідає, що свій перший букет купив у третьому класі.

— Коштував він 30 копійок. Два чи три дні відкладав гроші, які батьки давали на обід. Прогуляв уроки — 6 годин набивав м'яча під вікнами коханої дівчини з паралельного класу. А вона так і не вийшла. Засоромився і викинув квіти у під'їзді. В юності, як бракувало грошей, щоби погуляти з дівчиною, розгружав на вокзалі вагони. Зараз можу дозволити собі купувати дорогі букети. Але вважаю, якщо є справжні почуття, можна обійтися п'ятьма чи сімома трояндами за 40 гривень.

Сергій Зеньов, 22 роки, нападаючий футбольного клубу "Карпати".

Сергій — громадянин Естонії, грає за львівські "Карпати" від початку 2008 року. Щодня відвідує тренування, тому зустрітися відмовляється. Спілкуємося телефоном. Футболіст розмовляє російською.

— Знаю також естонську й англійську, — каже. — Українську вже розумію, але говорити поки що важко.

За "Карпати" Сергій забив дев'ять голів. Перший — у ворота чемпіона України донецького "Шахтаря". Підсумковий рахунок матчу 1:1. Після тієї гри його запросили до футбольної збірної Естонії.

— Усі забиті м'ячі присвячую батькам або дівчині. З нею ми зустрічаємося три роки, знайомі ще зі школи. Вона естонка. Приїздить доволі часто, була на останньому матчі. Шлюб також хотів би брати на батьківщині. Було би непогано запросити когось із "карпатівців". Мій одноклубник Ігор Худоб'як привіз свою наречену на матч "Карпат" просто у весільній сукні. Не знаю, чи сам наважився би на такий вчинок. Минулої середи відзначав 22-річчя. Футболісти заспівали мені "Многая літа" і подарували торт. Посвяткувати не вдалося — готувалися до матчу з сімферопольською "Таврією".

Батько спортсмена моряк, мати працює кухарем у ресторані. Живуть у містечку Пярну. У Львові Сергій орендує двокімнатну квартиру на просп. Чорновола. Гроші на житло дають у клубі. Має автомобіль БМВ. Контракт із "Карпатами" підписав до літа 2013 року. Зарплату гравців не розголошують. За чутками, Зеньов отримує близько $7 тис. на місяць.

— Звичайно, було би непогано засвітитися і в якомусь іменитішому клубі. Команда мрії — каталонська "Барселона". Вільний час проводжу в інтернеті. Вечірки чи походи в ресторани не для мене. З дівчиною люблю прогулятися по центру міста — проспект Свободи чи площа Ринок. Вони дуже схожі на центр Таллінна. В Естонії багато білявок, а тут переважають русяві дівчата. Різницю в характері не помітив — мало спілкуюся з місцевими.

Владислав (справжнє ім'я — Василь) Левицький, 26 років, співак.

Владислав Левицький спізнюється на зустріч на 25 хв. Приїздить червоною "Тойотою Короллою". В кафе замовляє дві кави з молоком.

— Я затримався, тому пригощаю, — вибачається. — Маю такий недолік — не завжди буваю пунктуальний. Якось домовився про зустріч у Києві з московським продюсером. Щоби побачитися з цим чоловіком, люди чекають місяцями. А я не розрахував час і спізнився на годину.

Чи має дівчину, не каже.

— Перше кохання було, як і в усіх, — у школі. Її звали Христина, сиділа за першою партою. На уроках замість думати про навчання розглядав її плечі. Мав конкурента-однокласника. У нас була своєрідна боротьба — він міг видряпати на парті "Я люблю Христину", а я після того писав якісь зашифровані зізнання на дошці. Вона вже заміжня, має двох дітей. Ідеал дівчини у мене традиційний — сині очі, великі цицьки, довгі ноги. Люблю дівчат, здатних на несподівані вчинки. Ось нещодавно познайомився з дуже харизматичною дівчиною, Софійка її звати. Ми сиділи в компанії, пили пиво, як вона раптом заявила: "Споримо на 50 гривень, що я з'їм голову засушеної риби". Я поклав 100 гривень. І вона таки зробила це. Я одразу сказав: "Твоє місце в шоу-бізнесі".

Владислав живе з батьками у приватному будинку біля Львова. Останні півроку орендує в Києві трикімнатну квартиру з двома своїми музикантами. Проте у рідному місті проводить багато часу.

— Я добре готую. Фірмова страва — макарони з різноманітними заправками. Маю більше чотирьох тисяч друзів "ВКонтакте". Одразу всіх попереджаю — на запитання типу "Як справи?", "Що нового?" відповідати не буду Якось на електронну пошту невідома шанувальниця прислала фото з душової аквапарку, де я стою голий. Як вона туди потрапила з фотоапаратом — не уявляю.

Юрій Михальчишин, 28 років, депутат Львівської міської ради від всеукраїнського об'єднання "Свобода".

Cпілкуємося біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Одягнений у кеди, джинси, картату сорочку. Рукави закачані до ліктів. Міцно тисне руку. Пропонує присісти на лаві навпроти.

— Реклами собі робити не хочу, — говорить. — Я вірю в долю.

Михальчишин працює старшим науковим співробітником в університеті "Львівська політехніка". Захистив кандидатську дисертацію. Живе з батьками у районі Новий Львів. Доцентру ходить пішки або добирається таксі. Має водійські права, але авто ще не придбав.

— На відміну від буржуа, націоналіст чим довше зустрічається з дівчиною, тим більше уваги їй приділяє, — говорить. — Дарую дівчатам квіти й парфуми. Вільного часу маю не так і багато. Нічні клуби відвідую переважно, коли є потреба реагувати на скарги мешканців. Моя обраниця обов'язково повинна бути українкою. Навряд чи увагу приверне донька олігарха чи утриманка бандита. У політичних поглядах вистачить поміркованого патріотизму. Вимагати від майбутньої дружини читати на ніч Дмитра Донцова, захоплюватися Ніцше і ходити на вуличні акції "Свободи" не буду.

Восени Юрій був кандидатом на посаду міського голови Львова. Поступився тільки чинному меру Андрієві Садовому і "регіоналу" Петрові Писарчуку.

— Те, що у Садового є дружина і четверо дітей, додало йому щонайменше 5 відсотків, — переконаний Михальчишин. — Але я поки що одружуватися не планую. В ідеалі було би дочекатися перемоги національної революції, а тоді влаштовувати особисте життя. Своє весілля уявляю молодіжним, без жодного пафосу. Не вживаю алкоголю, але келих шампанського з такої нагоди вип'ю. Хотів би мати трьох дітей. Одного з синів обов'язково назву Степаном — на честь провідника ОУН Степана Бандери. Ще одного Олегом — як лідера "Свободи" Олега Тягнибока.

Сергій Пастух, 27 років, шоумен, топ-стиліст, власник салону "Сергій Пастух студіо".

Зустрічаємося в цьому салоні на вул. Вороного в центрі Львова. Спілкуємося, доки Сергій стриже клієнта. Він у спортивних синіх штанях, темно-коричневій футболці. На біцепсах рук витатуювані чорні хрести, на правій брові — тату у вигляді спіралі. Вибілене волосся укладене хвилями.

— Мій природний колір світло-русявий. Але він мені не подобається. Я був і брюнетом, і блондином, залежно від стилю та настрою. Щодня укладаю волосся, раз на тиждень роблю манікюр і педикюр, щомісяця змінюю стрижку. Зараз мій стиль — спортивний. Півроку тому захопився боксом, можливо, це вплинуло. Щодня вдягаю спортивні костюми, кеди, кросівки. Коли йду на вечірки чи покази моди — тоді це епатаж, виклик: черевики на платформі, яскравий одяг, відповідна зачіска. Вдягаюся у модних українських дизайнерів, вони шиють для мене на замовлення. Люблю фірму "Зара", віднедавна цей бренд можна придбати у Львові.

Сергій Пастух навчався у московській школі стилістів Олександра Тодчука. Його клієнти — місцеві зірки шоу-бізнесу, політики та моделі. За найпростішу стрижку бере 120 грн.

— Ідеально, якби дівчина була схожою на мою маму — такою ж жіночною білявкою. Хочу, аби вона вміла гарно готувати. Мама смажить мені картоплю. Я можу навіть на свята її їсти, коли є багато шикарних страв, — каже.

Їздить "мерседесом" S-класу. Живе у двокімнатній квартирі-студії в центрі міста. Оформив її за фен-шуй: спальня в рожевих тонах, немає дзеркал, телевізора і телефону. Раз на тиждень приходить прибиральниця.

— Головне для дівчини — аби був добрий характер. А зовнішність можна підкоригувати, красунею може стати будь-хто. Для того є ін'єкції, операції, стилісти.

×