Щодня до травматології Тернопільської обласної дитячої лікарні доправляють 30–40 дітей. Зі слів медиків, більшість травм — випадкові. Їх можна було б уникнути, якби за дітьми краще наглядали.
— Літо — це травматологічні жнива. Діти виходять зі школи на канікули, й травматизм зростає в три-чотири рази. Як тільки надворі гарна погода — чекай нових пацієнтів. Навіть узимку менше падають і ламають руки-ноги, — розповідає завідувач ортопедично-травматологічного відділу Михайло Процайло, 53 роки.
Лікар пропонує пройтися палатами. Вони заповнені.
Заходимо до 8-річної Марічки Вальків із села Жовнівка Бережанського району. Минулої п"ятниці з лівої ноги зняли гіпс. Згинати її в коліні дівчинка ще не може.
— Ми другий місяць тут. 20 травня донька каталася по подвір"ї на велосипеді. Трава була мокра, бо перед тим йшов дощ. Послизнулася, впала, рулем ногу із суглоба вибила, — розповідає мати Ганна Романівна, 39 років. — У районній лікарні знімок зробили — і сюди скерували. Кістка була подрібнена. Дві з половиною години оперували. Для нас то був стрес великий. Бережеш-бережеш дитину і не вбережеш. Надіємося, до вересня виздоровіє та до школи піде.
Лікування та реабілітація травматологічних хворих триває від двох до шести місяців.
— Немає стандартних травм. Кожна неповторна, — пояснює Михайло Дмитрович. Йому приносять рентгензнімок іншої пацієнтки. — Ось 6-річна Софійка. Бігла вулицею. Зашпорталася і впала. Отримала перелом передпліччя. Ми поправили усе. Наклали гіпс. Сказали батькам, щоб за сім днів прийшли з нею на огляд, бо завжди є ризик вторинного зміщення. А вони аж за три тижні спохватилися.
Маленькій пацієнтці треба робити корегуючу остеотомію — "рубати" кістки та складати заново. Такий батьківський недогляд удвічі сповільнює видужування їхніх чад.
— Недавно лікували рідкісну травму, — згадує лікар. — 18-річний хлопець водив коня по полю. Раптом тварина наступила йому на ногу. Розчавлена стопа одразу набрякла. Ми зафіксували, поставили гіпс. Але тому хлопчині після курсу реабілітації треба тільки на напівсидячу роботу влаштовуватися. Будь-який ризик для стопи небажаний. Навіть до армії не візьмуть. Йому марширувати не можна.
У сусідній палаті лежить 9-річний Діма Постніков із села Великі Гаї під Тернополем. Хлопчик уперше став на ролики, упав і зламав ліву руку. Скаржиться, що йому болить.
— Ролики, скейти, скутери — чого тільки дітям не купляють. А малеча ж не вміє на них кататися. Переважно до нас потрапляють хлопчики від 6 до 15 років. Надто рухливі, часто із неврівноваженим типом нервової системи, — продовжує лікар. — Ще ж за липою та першими вишнями-черешнями лазять. А дерево сьогодні крихке, під ногами ломиться. А дівчатка травмуються найбільше в 7–10 років. Потім стають розважливішими.
У тернополянина Любомира Крушельницького, 16 років, теж ліва рука у гіпсі. Хлопець упав під час гри у футбол у ліску біля міського ставу. Чекає, коли можна буде розробляти руку — він грає на скрипці.
— Діти не мають майданчиків для відпочинку. Виходять на непристосовані території — і отримують тяжкі травми. Проколюють стопи, ріжуть руки об скло і жестяні банки, — продовжує Процайло.
Ідемо до травмпункту на першому поверсі. На огляд лікаря чекає черга із п"яти пацієнтів. На колясці із машини вивозять 17-річного Степана. Хлопець затуляє рукою рану на лівій нозі біля стопи.
— Син хотів помогти батькові на дачі. Тільки взяв сокиру до рук, вдарив по дереву. А вона зрикошетила — і по нозі, — плаче мати.
Михайло Дмитрович тим часом запитує хлопця, коли він їв та чи пив щось дорогою. Постраждалий каже про мінералку.
— Щоб дати наркоз, треба, аби пацієнт перед тим дві години нічого не їв і не пив. Інакше може настати рефлекторна смерть. Тому ми завжди просимо батьків: як тільки якась травма — не давайте дитині таблеток чи води. Везіть до лікарні, — пояснює травматолог і йде оглядати пацієнта.
2 
35413
Коментарі