У листопаді дикий кабан Дік, який живе в господарстві військової частини внутрішніх військ N3002 у Львові, став батьком дев"ятьох маленьких гібридних поросят. Самця схрестили з двома домашніми свиноматками.

— У нього своя історія, — розповідає 31-річний майор Вадим Голуб із Західного управління командування Внутрішніми військами. — Минулого року наші солдати на полігоні в селі Раковець Пустомитівського району Львівської області знайшли маленького дикого кабанчика. Він лежав у лісі і трясся від холоду. Хлопці загорнули його у бушлат і привезли в частину.

Назвали свого улюбленця Діком. Кабанчику змайстрували вольєр площею 40 кв. м. у господарській частині, зробили бігову доріжку. Спочатку годували з пляшечки коров"ячим молоком. Згодом почав їсти хліб, сіно, комбікорм.

Дік підріс, шкіра на ньому аж виблискує. Цього року кабана схрестили з двома удомашненими свиноматками. Місяць тому в один день у військовій частині з"явився приплід — дев"ять маленьких поросят.

— Одна свиноматка народила п"ятьох, — каже рядовий військової частини N3002 18-річний Микола Трубилко. Солдат уже півроку доглядає Діка, а тепер і приплід. — Другій було важко розродитися, привела чотирьох поросяток і здохла. Ми їх до живої свині в кучу запустили. Гріла і годувала як своїх.

Нещодавно маленьких гібридів свині і кабана переселили в окремий вольєр. За зовнішним виглядом вони відрізняються від звичайних поросят. У них на світло-коричневих спинах видно темні смуги. Мають коротку шерсть і довгі рильця.

— Порівняно з іншими поросятами значно активніші, у них кращий імунітет, — веде далі Голуб. — Тому на наступні роки ми й надалі проводитимемо такі схрещення. Гібриди ліпше ростуть.

Поросят годують двічі на день. Зранку вони з"їдають два відра комбікорму, ввечері — одне. Час від часу солдати кидають їм моркву.

— Дуже люблять, — каже Трубилко. — Та й від яблук не відмовляються. А нещодавно одна фірма йогуртів привезла. Поросята з великим апетитом смакували.

Керівництво військової частини поки що не вирішило, що далі робитиме з приплодом кабана.

— Коли підростуть, тоді й вирішимо, — пояснює Голуб.

×