"Коли загорілися цистерни з фосфором біля Ожидова, Зірка була на пасовиську. Пастухи пригнали худобу біля дев"ятої вечора. Вони не знали, що сталося. Я на вулицю вийшла, дивлюся: моя корова позаду ледве ноги волоче. Загнала до стайні, а вона вже й стояти не годна. Насилу видоїла", — розповідає 28-річна Наталя Дудич із села Боложинів Буського району Львівської області.
Боложинів за чотири кілометри від Ожидова, де 16 липня загорілися цистерни з жовтим фосфором. Дудичі живуть на початку села. Минулого понеділка їхня корова народила теля. А в середу вже не могла звестися на ноги. Дудичі викликали з Буська ветлікаря. Доки той приїхав, тварина здохла.
— Доктор не сказав від чого, — жінка розводить руками. — Записав щось у свій журнал та й поїхав. Коли Зірку розрізали, то легені й печінка були чорні, як вугілля.
Наталя тримає дворічну доньку Настю. З-за дверей визирають 4-річна Іринка й Вадим, 5 років. У Дідичів є ще 7-річна Христина та 9-річна Марійка. Дівчатка поїхали на Рівненщину, до Радивилівського дитячого табору.
Наталя каже, що з чоловіком Степаном ніде не працюють. Щомісяця отримують близько 400 грн допомоги на дітей.
— Виживаємо з городу, — розповідає жінка. — Маємо 25 соток поля. На 20 вирощуємо картоплю, решту засіваємо буряком, житом. Як зимуватимемо, страшно подумати. Після аварії картопля така нещасна, пожовкла. Мабуть, не вродить. Огірків не наквасила. Вони саме на тій хімії достигали. Капуста теж пропала.
Селяни кажуть, що худоба хворіє.
— Після пасовиська моя кобила постійно пчихає. Такого ще ніколи не було, — дивується 30-річний Петро Смага. — А корови вже другий тиждень випорожнюються рідким.
П"ять днів після аварії селяни не здавали молоко до приймального пункту. Нині молоковоз знову приїжджає. Але ходять чутки, що за літр платитимуть не 90 коп., як раніше, а 45.
Люди намагаються не їсти вирощених удома овочів і фруктів
— Я такого не чув, — заперечує 71-річний Григорій Литвин. На його подвір"я селяни відрами приносять молоко, а звідти машина відвозить на завод. — Мені сказали знову приймати. Побачимо наприкінці місяця, коли з людьми розрахуються.
Куди возять молоко з Боложинова, Литвин не каже:
— Може, в Радехів, а може, аж до Тернополя.
Селяни зізнаються, що нині молока майже не вживають. Намагаються не їсти вирощених вдома овочів і фруктів.
— Трохи молока закип"ячу до каші, а решту виливаю свиням, — витирає хустинкою лоба 41-річна Любов Грищак. — Молоду картоплю не копаємо, бо чоловікові після неї зле. Кілька днів тому я не втрималася й почистила собі яблуко. В горлі так пекти стало, що говорити не могла. А хіба ми знаємо, що нам можна їсти? Із санстанції приїжджали, взяли воду на аналіз із криниці голови сільради — і поїхали. А огірки, капусту, картоплю ніхто й не перевіряв.
Любов Грищак торгує в продуктовому магазині в центрі села. У крамниці людно — щойно завезли свіжий хліб.
— Після аварії хліба тиждень не возили, — каже 40-річна Ольга Гузачок. — На чотири дні закрили всі магазини. А те, що нам безплатно роздавали крупи і воду, неправда. Одного разу до сільради привезли соду від власника "Краківського ринку" у Львові і воду в пляшках від партії Тимошенко. Ось і вся допомога.
Наступного дня після аварії Любов Грищак потрапила в гастроентерологічне відділення Львівської обласної лікарні. Пекли очі, горло, боліла голова.
— Лікарі зустріли мене по-хамськи. Казали: "Чого ви до нас приїхали? Хіба у Львові більше лікарень нема?". Я аж розплакалася. Сказала, буду жалітися головному лікареві області, — розповідає жінка. — Тоді мене спитали, на що хворіла раніше. Кілька років тому я лікувала язву. "То це язва й дала загострення", — сказала лікарка й виписала мені список на 250 гривень. Тиждень я пролежала в лікарні, але не полегшало.
Те, що нам роздавали крупи і воду, неправда
Багато боложиновців скаржаться на погане самопочуття. Досі їм печуть очі й горло.
— А голова так болить, наче хто по ній зверху лупить, — говорить Ольга Гузачок. — До лікарів іти немає часу. Та й чи поможуть? Ото вип"ємо щось від болю — й усе лікування.
Люди з навколишніх сіл бідкаються, що фосфорна аварія завдала їм збитків, які ніхто не оцінює й не компенсує.
У жительки села Янгелівка, що межує з Ожидовом, 25-річної Ірини Кондратюк після аварії захворіли 30 качок.
— Гляньте, вони навіть із землі не підводяться і мружаться постійно. Мабуть, осліпли, — зітхає жінка. — Раніше такого не було. Чоловік каже, що треба всіх порізати. А мені шкода, бо ще молоді. Завтра ветеринар прийде, може, щось порадить.
Збитки, завдані аварією сільському господарству Львівщини, оцінюють у 423 460 грн. Підприємства втратили 47 780 грн, а місцеве населення — 375 680 грн.
— Три чверті цієї суми припадає на Буський район, — каже 57-річний Володимир Коцюба з управління агропромислового комплексу облдержадміністрації. — Тут три дні після аварії не збирали зернових. Вирахувавши, що за день 63 комбайни району можуть зібрати зерно на площі 441 гектар й помноживши це на вартість тонни зерна, 900 гривень, ми отримали 59 600 гривень — втрати за ці дні.
Аналогічно вираховували втрати молока від 6 тис. 196 корів району.
В інших районах збитки менші, бо комбайни працювали. Лише люди не здавали молока.
На уражених територіях триває моніторинг, аби спрогнозувати негативні наслідки аварії для сільського господарства.
— Бачимо, що завдяки Кабміну з цих всіх розрахунків може вийти пшик, — скаржиться Коцюба. — У Києві досі не вирішено питання відшкодування. У Бродівському й Кам"янко-Бузькому районах махнули на це рукою. Чекають на компенсації й інші райони — Буський, Золочівський і Радехівський.
Поки населення не вимагає від влади втрачених грошей.
— Із часу аварії ніхто з місцевих не звертався до нас із проханням про відшкодування збитків, — запевняє заступник голови Буської райдержадміністрації Марія Яцик.
3 
35413
Коментарі