Третьокласник школи N3 у райцентрі Городок на Львівщині протягом квітня переміг у двох шахових чемпіонатах України — серед юнаків до 12 років у Краматорську та до 10 років у Миколаєві. Має їхати на чемпіонати Європи й світу. 9-річному Володі Ветошку призначили 100 грн іменної стипендії, подарували цифровий фотоапарат і гірський велосипед.

О пів на шосту вечора у школі ще тривають уроки.

— Діти навчаються у дві зміни, — пояснює директор Олег Цвях. — 916 учнів. Приміщень не вистачає. Наша школа з 1994-го стала шаховою. У дитсадочку "Барвінок", який поряд, місцевий ентузіаст Микола Матвієнко запровадив уроки шахів для дітей. Тож 10–15 учнів у кожному класі добре грають. Є вже й першорозрядники, і кандидати у майстри спорту. Я з ними за дошку не сідаю — не хочу програвати.

Учителька молодших класів Валентина Сірольська приводить Володю до кабінету директора.

— Круглий відмінник, — розповідає про учня. — Не дозволяє собі не те що помилку в зошиті допустити — букву погано написати.

Хлопчик раз по раз позирає на годинник на стіні. Пояснює, що має ще урок читання, а після нього піде додому.

Уранці вкусив булочку — йому молочний зуб випав

— Найбільше подобаються англійська мова, математика та українська, — крутиться на стільці. — Люблю пограти у футбол із друзями. У шахи граю, бо мені цікаво. Зараз можу прорахувати наперед найменше три ходи, найбільше — сім. Чотири рази на тиждень займаюся з тренером Володимиром Малежком, щодня по годині граю з комп"ютером.

Надворі на сина чекає батько. Забирає на машині додому, щоб поїв. О шостій малий має іти на заняття з майстром міжнародного класу Володимиром Грабінським зі Львова.

— Удома шахи завжди були, сам граю, — розповідає дорогою 40-річний Богдан Ветошко. Він працює директором приватного підприємства "Зв"язок-сервіс", а дружина — головбух фірми "Танктранс", яка перевозить соки. Живе сім"я у двокімнатній квартирі разом із бабусею та дідом. — Коли Володі було п"ять із половиною років, він уперше запитав, що то за гра. Я показав ходи, йому стало цікаво.

Удома бабця Катерина Іванівна, ставить на стіл тарілку з помідорним супом. Хлопчик швидко їсть, закушуючи булочкою з маком.

— Може зупу навіть із шоколадом їсти, — усміхається жінка. — Уранці вкусив булочку — йому молочний зуб випав.

За кілька хвилин онук вибігає з кухні. Батько приносить йому зошит із записами шахових ходів і ручку. Потім допомагає зав"язувати шнурівки і відвозить на заняття. Повертається назад уже з дружиною — щодня забирає її з роботи.

— Ви знаєте, я так злякалася, коли Володя сьогодні подзвонив і сказав, що він у кабінеті директора, — ділиться 42-річна Ольга Степанівна. — Подумала, що щось витворив. Усюди має бути першим. Він читати навчився сам, коли ще п"яти років не мав. І то не по складах, а зразу цілі слова. Письмо вивчав у "Барвінку" із шахових записів.

Навчанням із сином займається мати, а тато їздить із ним на турніри.

Батьки зберігають фотографії та газетні публікації про синові перемоги. Усі 6 кубків і 5 медалей виставлені в серванті. 37 грамот лежать в окремій папці.

— Володя всі партії хоче виграти, — каже Богдан Степанович і показує шахівницю, яку купив 1980-го у Львові. — Я приходив із роботи, то ми грали на ній по 10–11 партій за вечір. Він ще й настільним тенісом займається, зарядку щодня робить. Якщо не встигає вирішити якусь шахову задачу ввечері, сам прокидається о пів на сьому ранку і доробляє.

Через турніри Володя цілий місяць не ходив до школи. Свій день народження цього року зустрічав у поїзді. 16 квітня вони з батьком їхали на чемпіонат до Миколаєва.

О восьмій вечора хлопчик повернувся додому із тренування й одразу  попросив відпустити грати в футбол.

— Я сьогодні на фізкультурі забив чотири голи, а мені — жодного, — радісно розповідає мамі.

×