— Тиждень лишився, треба купувати м'ясне. А то ближче до Пасхи ціни виростуть, а продавці різну хімію будуть підсувати, — каже 61-річна Марія Примак із села Оброшине піді Львовом. Вона працювала шеф-кухарем у багатьох ресторанах Пустомитівського району.
У середу зранку йдемо на Привокзальний ринок. Тут найбільший вибір домашніх ковбас та шинки. Поміж прилавками не пройти. У критому павільйоні люди купують свіже м'ясо, вичікують у чергах по копчене.
— Підходимо, пробуємо, купуємо, — запрошує 42-річна Зеновія Магмет.
— Почому ковбаска? — питає Марія Йосипівна.
— Ціни і товар — на любий смак. Є "куликівська" по 16,50, "домашня" по 32, "дрогобицька рублена" за 65. Яку будете брати? — питає продавщиця.
— Чекайте, зараз подивлюся, що то за ковбаса за 16 гривень, — відповідає господиня. — Так і думала — як паштет. Усі відходи в одну купу. Тут м'ясом узагалі не пахне. А ну дайте скуштувати, — пробує. — Ясно, надавали часнику, щоб смак і запах перебити. Ліпше за ці гроші купити півкілограма обрізків голяжки, шинки, стушкувати до картоплі. Ану "дрогобицьку" вріжте, — розглядає кружальце ковбаси, пробує на смак. — О, зовсім інша річ. Файні куски м'яса, колір — бордо. У натуральній кишці. Приправ практично не чується. 65 гривень? Ну, то я розумію ціна на ковбасу! Дайте кружальце, — дістає з торби гроші. — Колись "куликівська", "гусаківська" і "дрогобицька" були найліпші ковбаси. Їх робили з натурального м'яса, із задньої частини свині, шиї, полядвиці. Пекли на дровах із вишні для насиченого кольору. Купував і був певен, що не прогадаєш. Тепер під цю марку клепають хтозна-що. Селітри насиплють — то аж яскраво-червона та ковбаса. Таку не беріть. Іще розпушувачі дають, аби більше важила і не всихалася при печінні. Ковбаса тоді така пориста, з дрібними дірочками.
Проходимо повз прилавок із шинкою, шпондером, хлібцем та м'ясними рулетами. Ціни від 45 до 60 грн на все. Марія Йосипівна придивляється.
— Пробуйте, жіночко, — продавщиця відрізує кавалок сирного рулету.
— Рулет сама дома закручу. Ви мені краще шинку покажіть. Але так посередині розріжте. Щоб я бачила, яка вона. А то, буває, з краю відріжуть, колір блідо-рожевий, як із молодої свині. Аж слинка біжить. Принесеш додому, а в середині сира, добре не пропечена. На базарі часто трапляються псевдокопчені шинки. Їх сирими кидають в окріп, приварюють, а тоді маринують у рідкому димі. На смак вони як копчені, але ж насправді оброблені хімією. Така шинка ніби зволожена. Продавці ще й прихвалюють, мовляв, дивіться, яка соковита. А з неї аж тече. Справді копчена шинка не має бути мокра. Коли її пробуєш на смак, м'ясо має мати свій сік, запах дров, легко жуватися. Щось дешево цього року продаєте м'ясне? — питає торговку. — Нормальна шинка мала б 80 гривень коштувати, а у вас 65.
— А що, шановна, ціни піднімати? Люди й так грошей не мають. У чергах стоять, вичікують. А як зважиш, скажеш ціну — розвертаються і йдуть собі. Колись кілограмами брали на свята. Тепер 200–300 грам — гора. Лиш би й но посвятити було, — зітхає власниця товару. — Наступного тижня ціни трохи зміняться, на 2–3 гривні підскочать. Але то несуттєво.
4 
35413
Коментарі