Софія Степанівна Сапрун, 80 років, усе життя живе сама в старенькій хаті на околиці села Плотича Козівського району Тернопільської області. До найближчих сусідів треба спускатися з горба 500 м. За хатою — поле. Двічі на тиждень до одинокої заходить сестра милосердя й приносить відро води.
Стукаю у вхідні двері. Ніхто не відгукується. Проте чути звук радіо. Заходжу до помешкання. На ліжку лежить бабуся й слухає сесію Верховної Ради. На конвекторі спить кіт.
— То мій Мацько, йому два роки, — намагається встати старенька. — Колись була ще собака Пантера, але попала під машину. На різдвяні свята я їздила до племінника в село Підгородне Тернопільського району, то брала з собою всю живність.
У маленькій кухні бабуся має ліжко, електроплитку, радіо, телевізор, сервант. Це єдина кімната в хаті, де тепло. Дістає медаль "Захисник Вітчизни". Каже, депутати обіцяють чимось допомогти, то треба мати її під рукою.
Цього року Софія Степанівна святкувала день народження з близькими сусідами, родичами та працівниками соціального забезпечення з району й області. На 80-річний ювілей запросила й колишнього голову колгоспу, з яким пропрацювала 35 років, і сільського голову. Так вона подякувала усім, хто допоміг їй 2004-го.
— Ми святкували файно й тихо, — каже жінка. — Мій племінник Дозьо привіз із Підгороднього салати, м"ясне, блінчики, торт, горілку й вино. Дуже хотіла, щоб приїхав Янукович, але до нього тяжко додзвонитися, — скрушно хитає головою. — Він тоді багато для мене зробив.
Віктор Янукович, тодішній прем"єр, приїхав у село Плотича 10 липня 2004 року оцінити наслідки стихії. Град тоді завдав Козівському району збитків на 10 млн грн. Найбільше постраждало Плотича. Буревій позривав дахи з хат, побив вікна, знищив посіви.
Коли почалася злива й град вибивав вікна, Софія Степанівна заховалася в сінях. Там і перебула негоду. Ввечері до жінки навідалися діти сусідів — перевірити, чи залишилася жива.
— Дах повністю зняло вітром, шибки побило, — згадує жінка. — Що маю робити? Зранку іду на палицях до сільради. Прошу, аби хоч від дороги півхати перекрили. На всю хату треба було сто листків шиферу, а виділили тільки 15. Але сказали, що скоро має бути комісія з Києва, то може, чимось поможе.
Старенька, спираючись на ходулі, пішла до сільради скаржитися на свою біду. До Януковича бабцю не пустили, але її історію розповіли.
— Уже наступного дня будівельники з району перекрили дах і засклили вікна. 12 липня мені підвели до хати газ, поставили конвектор, провели телефон. Я чекала на це ціле життя. Усе, що мені було треба, дала стихія й Янукович. Довіку буду вдячна, — каже бабуся.
Софії Сапрун пропонували переїхати в іншу хату, ближче до центру села. Проте вона відмовилася.
Зараз жінка мріє про нові зуби й хоче оформити першу групу інвалідності. Каже, тоді за ліки не треба буде платити. Софія Степанівна показує великий шрам, що перетинає праве коліно навпіл.
— Коли було мені сорок років, дуже пухла нога. В Тернополі зробили операцію, витягнули жиляки. Відтоді маю пожиттєву другу групу. Нога болить постійно, — веде далі. — За два уколи заплатила 110 гривень. Добре, що племінник допомагає, бо на 418 гривень пенсії багато не накупишся. Ви не думайте, в мене колись були гроші, — Софія Сапрун дістає дві ощадкнижки з шухляди під столом. — І досі на одній є 428 рублів, а на другій — 1419. Я самогонки ніколи не пила й не гнала. На хату гроші відкладала. А тепер думаю, що краще було би пити — знала б, за що бідую.
Щоб сісти на стілець, бабі потрібно кілька хвилин. Спочатку підставляє руку, а потім поволі опускається. Пригощає щойно насмаженою картоплею.
— Води на моєму подвір"ї немає, — замислюється жінка. — Колись брат починав копати криницю, але не закінчив. Попав в аварію й помер... Мала двох братів. Вони вже померли. Якби були живі, я би так не бідувала. Молодший, Богдан, працював бухгалтером, а найменший, Петро, був ревізором. А моя освіта — шість класів і колгосп. Я ще жива, а вже приходили хату купувати. Але нікому її не продам. Хочу, щоб тут жили мої племінники.
Син Богдана, 52-річний Теодозій Сапрун, часто провідує тітку. А от дітей Петра жінка давно не бачила, племінники Ігор і Леся живуть у Харкові, а Оля — в Болгарії.
Двічі на тиждень до одинокої приходить сестра милосердя. Приносить воду, ліки, хліб.
— Дозік теж воду привозить, у 5-літрових бідонах, — хвалиться Софія Степанівна. — А його жінка завжди передає щось смачненьке.
1927, 26 січня — Софія Сапрун народилася в селі Плотича
1928 — з"явився на світ брат Богдан
1930 — народився брат Петро
1939 — кинула школу, пішла до колгоспу
1967 — у Тернополі жінці зробили операцію на коліні
2004 — над Плотичею пройшов буревій
2007 — Софія Сапрун відсвяткувала 80-річчя
4 
35413
Коментарі
1