37-річний Петро Терпай із села Малий Раковець Іршавського району на Закарпатті відсидів у чеській в"язниці неповних п"ять років. Чоловіка засудили до семи років позбавлення волі за злочин, якого той не скоював.

Два тижні тому Терпай повернувся із Києва, де працює будівельником. Живе із дружиною Оксаною, 35 років, та двома синами — 16-річним Сергієм і на два роки молодшим Олександром.

2000-го Петро вперше подався до Чехії на заробітки.

— "Клієнт" (людина, яка підшукує роботу за кордоном. — "ГПУ") Міша, односельчанин, знайшов роботу в піщаному кар"єрі в селі Ліса над Лабем, за 50 кілометрів від Праги, — розповідає чоловік. — Я працював за туристичною візою і що три місяці повертався в Україну поновлювати документи. Улітку 2002-го власник кар"єру дав 500 доларів, щоб я зробив урешті робочу візу.

Повертатися додому Терпай планував мікроавтобусом.

— Міша порадив поїхати з його знайомими на автомобілі "Форд Мондео", — згадує Петро. — 22 червня хлопці приїхали за мною. У чорних окулярах, коротко стрижені — Вася і Славік. Домовилися про ціну й вирушили до польського кордону. На митниці нашу машину вивели із загального потоку, а через кілька хвилин підскочили вісім поліцейських і закували всіх у наручники. Нас підозрювали у збройному пограбуванні пошти.

Воно сталося 17 червня у селі Смечне, неподалік міста Кладно. Двоє озброєних чоловіків прострелили руку касирці та винесли 104 тис. 850 крон (майже $4 тис.).

— За кілька днів до того до поштового відділення зайшов чоловік, який розмовляв із російським акцентом. Купив три марки й уважно обдивився приміщення, — веде далі Терпай. — Працівниці щось запідозрили й записали номер автомобіля. Коли сталося пограбування, поліція почала шукати цю машину.

У слідчому ізоляторі на той час було майже дві сотні українців

Петра і водія авто Василя засудили до 7 років позбавлення волі. Третього відпустили, бо зловмисників було двоє.

— Я мав дев"ять свідків, — розказує чоловік. — Усі вони підтвердили, що того дня я працював на тракторі за 110 кілометрів від місця грабунку. Нікуди не відлучався. Працівниці пошти плуталися у свідченнях. Одній із них здалося, що грабіжник мав такі ж брови, як і в мене. Коли на суді оголосили вирок, я ледь не впав у обморок. Подав на апеляцію, але рішення залишили без змін.

Терпая відвезли до однієї із празьких в"язниць.

— У слідчому ізоляторі на той час було майже дві сотні українців. Усі проходили як підсудні, — зауважує Петро. — Багато з них — невинні.

За два роки закарпатець познайомився із тюремним священиком Павелом Кочнаром.

— Щосереди в тюрмі проводили богослужіння, — каже Терпай. — Я розповів священику свою історію. Він переказав її журналістові популярного телеканалу "Нова". Той провів розслідування: опитав кожного свідка, працівників пошти, телефонував судді. Півгодинну передачу показували по телевізору.

Петро вмикає на DVD-програвачі запис тої програми.

— На мій захист виступили громадські організації, релігійні об"єднання, — продовжує чоловік. — Президентові країни написали звернення з проханням амністувати мене. Однак усе марно. А вдома родина тим часом жила на інвалідну пенсію у 220 гривень, яку отримував брат жінки.

Після телепередачі у в"язниці до українця почали краще ставитися. Перевели в окрему кімнату, де можна самостійно готувати, прати, дивитися телевізор. Там жили арештанти, які невдовзі мали вийти на волю.

— Зрештою, мої клопотання розглянув окружний суд і вирішив скоротити тюремний строк, — зітхає Петро. — Мені дали 500 крон (близько $25. — "ГПУ") і наказали протягом семи днів залишити країну.

17 лютого 2007-го Петро Терпай повернувся до Малого Раковця.

Відтоді він шукає адвоката, щоб звернутися до Європейського суду.

×