39-річний Петро Адамик — львівський бізнесмен. До міської ради пройшов на останніх виборах за списками партії "Пора". Є головою однойменної фракції.

Народився в селі Августівка Козівського району на Тернопільщині. Коли йому було 2 роки, батьки переїхали до Львова. Навчався в кулінарному училищі та університеті ім. Франка на факультеті міжнародних відносин. Бізнесменом став на початку 1990-х. Має два ресторани — "Культ" і "Шекспір", кав"ярню "Філіжанка" у Львові, фірму з ландшафтного дизайну. Розлучений, виховує двох синів.

Із Петром Адамиком зустрічаємося в ресторані "Шекспір" на вул. Любінській. Підприємець одягнутий у сіру футболку і джинси. По телефону розмовляє з тренером львівської регбійної команди "Сокіл" Юрієм Грабовським.

— Коли ти там на збори хотів їхати? Давай під"їжджай, поговоримо. Буду тут, доки не приїдеш, — говорить Адамик. Він віце-президент "Сокола" та президент обласної федерації регбі.

— Хотів бути футболістом, — розповідає. — Прийшов на стадіон "Сокіл" записатися в секцію. А там сиділи регбійні тренери. Намовили йти до них. Перший раз упав на гальку і роздер підборіддя, — сміється. — Але регбі не залишив. У 1990-х був керівником однієї в"єтнамсько-української фірми в Яворові. Приходив на роботу після тренування з синяком під оком, а колеги питають: "Ну що там?". Кажу: з тренування. А вони сміються. Знали, який бізнес був у ті роки.

Як заробляли перші гроші?

— У регбійній команді майстрів отримував зарплату 200 карбованців і ще на 200 рублів харчових талонів. Обмінював їх на гроші. Як бракувало, щоби погуляти з дівчиною, — розгружав на вокзалі вагони. За ніч роботи платили від 30 до 100 рублів. Серйозно ж заробляти почав пізніше. Взяли з товаришем у кредит 100 тисяч доларів під 10 відсотків на місяць. Відкрили першу фотолабораторію "Фуджі-експрес". Це була новинка для України. Як відкривалися, то лишилося грошей лише на 20 плівок "Коніка". То ми їздили кожні три години за новими плівками. За 10 місяців віддали всі борги. Я тоді ще жартував, що друкуємо гроші. Черги до нас стояли по два дні. Далі створили мережу з 15 салонів.

Як потрапили в партію "Пора"?

— Коли поїхав із друзями на помаранчеву революцію, зустрівся у столиці з керівником "Пори" Владиславом Каськівим. Включився в їх громадянську кампанію. Тоді з податкової приходили, казали: "Ми тебе закриєм". Відповів: "Спробуйте".

Ви казали, що кількість міських депутатів треба скоротити із 90 до 60.

— За нинішніх повноважень нічого не вирішуємо. Лише землю продаємо чи нерухомість здаємо в оренду. Ще час від часу заявами бомбардуємо Верховну Раду. Хто має совість, той іще робить громадські приймальні. Дехто голосує лише, коли бачить свою економічну вигоду. Місцеві ради мають бути маленькі.

Які суми хабарів ходять у міській раді за прийняті депутатами рішення?

— Говорять про величезні гроші. Сум не скажу.

Скільки Львову потрібно грошей на Євро-2012?

— Якщо хтось візьме свої 100 гривень, то купить за них кілограм доброї ковбаси. А якщо це робитиме хтось чужий за ваші гроші, то матимете погану ковбасу за 400 гривень. Так і у нас із фінансуванням чемпіонату Європи. У четвер, 30 липня, розмовляв із керівником служби з підготовки аеропорту до Євро. Він мені сказав, що, за чутками, саме відбувався тендер на розбудовника. Гадаю, якщо керівник проекту каже "за чутками", то це проблема. Новий термінал не обов"язково будувати. Можна взяти в оренду. Його монтувати і демонтувати — три місяці. Інвестора на стадіоні не було й ніколи бути не могло. Вони казали нам — ми збудуємо стадіон, але ви віддайте то, то і то, і ще трохи будете винні. Так не можна!

Взяли з товаришем у кредит 100 тисяч доларів під 10 відсотків на місяць. За 10 місяців віддали всі борги

Чому не вдалося домовитися з головним місцевим інвестором Петром Димінським?

— Петро Петрович хоче створити народну футбольну команду "Карпати". Але не буває такого, що футбольний клуб плюс два готелі й базари — і вийде велика користь для народу. (Взамін на фінансування стадіону до Євро-2012 Петро Димінський просив міську нерухомість. — "ГПУ".) За оренду стадіону "Україна" Димінський платить гривню на рік. Я теж можу сказати: дайте мені Стрийський парк, і я зроблю народну регбійну команду.

Ви балотуватиметеся на виборах мера?

— Ні. За нинішніх обставин міський голова вільного часу мати не може. Мені приємно займатися тим, чим я займаюся. Та я й не настільки цінний господарник, аби бути мером. Не впевнений, що піду й на наступні вибори депутатів міськради. Свої права можу відстояти, підтримавши відповідну політичну силу.

Хто стане основними претендентами на крісло мера?

— Це власник ринку "Південний" Петро Писарчук і чинний міський голова Андрій Садовий. Важливим гравцем буде Петро Димінський. Його фінансова підтримка будь-кого з кандидатів буде суттєвим чинником. Серйозним стане претендент від партії "Свобода". Популіста не буде. Народ уже не обдуриш.

Останнім часом у Львові почастішали антиросійські акції. Це підірве авторитет міста як культурної столиці?

— Це замовлення проросійських організацій, які хочуть показати львів"ян як жорстоких націоналістів. Коли товариству українсько-російської дружби побили вікна, "Пора" запропонувала за свій кошт поставити їм відеокамеру. Вони відмовилися. Їм потрібне фінансування від Росії, а тому постійно мусять показувати, як важко у Львові. Російськомовні у Львові жодних утисків не зазнають.

Який бізнес прибутковий в умовах кризи?

— Громадське харчування, послуги, за які одразу отримуєш гроші. У Львові взагалі варто займатися туристичним бізнесом. Ми ніколи не будемо промисловим центром.

Чим займаються ваші діти?

— Навчаються. Дуже люблять спорт. 18-річний Юрій грав за футбольну збірну Львова. Але він уже дорослий і тому втрачений для великого спорту. У 4-річного Дмитрика теж спортивний характер. Із татом пробує наперегонки плавати. Доки не починає топитися.

На якій машині їздите?

—  Зараз віддаю перевагу великим японським автомобілям — "Тойота Секвоя" та "акура". Але найбільше пам"ятаю першу машину "москвич", яку купив у 23 роки. Перше авто, як перше кохання, — всміхається.

×