Помешкання родин Слободян і Кочмар із села Корнич Коломийського району Івано-Франківщини відрізали від світу. До їхніх будинків не може доїхати жоден автомобіль. З обох боків — залізнична колія. До найближчої сусідської хати 2 км. Недавно переорали єдину дорогу, що з"єднувала людей із цивілізацією.

— Будинки нам дали у 1960-х, від залізниці, — говорить Марія Кочмар 64 роки.— Наші чоловіки були залізничниками. Ми, вдови, тут доживаємо.

У селі цей хутір називають Залізничне.

— Раніше жило три сім"ї. І Семенюки. Але після того, як чоловіка на оцій колії поїзд убив, жінка з дітьми переїхали, — продовжує жінка.

Члени родин, які залишилися жити в Залізничному, — пенсіонери. Наймолодшій Ганні Чабан 54 роки. Жінка щодня перетягає свій велосипед через колію й розмитою дорогою добирається до центру села. Каже, це єдиний транспорт, яким можна доїхати.

— Йду вечором, стомлена, то ще ровер тягну. Ноги вже не ті, можу зачепитися, впасти. Одного разу ледве від поїзду втекла, — розказує Чабан. — Зверталися до сільського голови нашого, аби прохід через залізницю зробив. А він все: "Не моє діло".

Кам"яну дорогу, що з"єднувала Залізничне із трасою на Коломию, переорали два роки тому. Людям віддали наділи під городи. Слободянам і Кочмарям сказали обходити вбрід.

— Маємо мороку цілий рік, — додає Кочмар. — Узимку замете так, що кілометр можемо дві години лізти до хати. Як йдуть дощі, один мокряк — не пройдеш і машиною не доїдеш.

75-річна Ганна Слободян хворіє на ниркову недостатність. У жінки болять ноги. Їй важко пересуватися подвір"ям. Весною стався напад. Викликали "швидку". Машина застряла, щойно виїхала на польову дорогу.

— Мене кілометр внуки по черзі на плечах до "швидкої" несли, я йти не можу, — плаче жінка, — а якби щось серйозне, на плечах би померла.

На подвір"ї однієї з родин загорілася стайня. Жінки визвали пожежників. Вони добиралися півгодини. Доки шланги під колію пускали, будівля згоріла вщент.

— Ми живемо як на поросі, страшно. Ходили в район жалітися, то ті пани прийшли, подивилися на наші будинки й кажуть: "У село переїжджайте, купіть собі там нову хату". А за що? — обурюється Марія Качмар.

Цьогоріч за 300 м від помешкань на Залізничному сільська рада виділила територію для сільського кладовища, а за 500 — для смітника.

— Враження таке, що нас виживають. Цвинтаря ще нема, а як буде, то нам все до криниць потече, тут ґрунт сипкий, — бідкається Ганна Чабан. — А ще й той смітник зробили. Люди викидають все — дохлих кролів, свиней, воно так смердить, що ради немає.

Аби обладнати 800 м дороги для п"яти пенсіонерів, слід виділити майже 20 тис. грн.

— У селі немає іншої території під цвинтар, ми дотримуємося всіх норм, 300 метрів від хати — достатньо. Щоби побудувати дорогу, грошей немає. Сільська рада має всього 10 тисяч гривень. І треба облаштувати 25 кілометрів дороги в цілому селі, — говорить сільський голова Корнича Володимир Лахнюк, 45 років.

У Коломийській райдержадміністрації Івано-Франківської області кажуть, не їхня компетенція.

— Ця дорога не державного значення, отже, вирішувати проблему має сільський голова Корнича, — стверджує заступник Коломийської РДА 50-річний Мирослав Маськів. — Ми раді були б допомогти з переїздом на залізній дорозі, але на це Львівська залізниця грошей не виділила. На облаштування одного залізничного переїзду йде до 7 тисяч гривень. У Коломийському районі таких п"ять.

×