"Сюди не вільно ходити, ні їдальні, ні туалету нема, навіть песиків із котиками ганяємо — територія режимна, — машиніст родовища "Нафтусі" Мирон Дмитрович Салань, 73 роки, піднімає важку покришку з люка над першим джерелом, відкритим 1835 року. — Ого, не глибоко, всього два метри!"
Легкий запах нафти б"є в носа.
— Звідси воду не качають, — каже Роман Кутний, 28 років, головний гідрогеолог гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції у Трускавці. — Це пам"ятка. Інші свердловини автоматизовані, розхід води фіксуємо лічильником. На бювет подаємо холодну і підігріту у водяній бані. Своїх лікувальних властивостей вода при цьому не втрачає.
Опівдні перед центральним бюветом мінеральних вод пожвавлення. Курортники несуть різнокольорові горнятка з носиками до краників із "Нафтусею".
— Там тисяча "сосків", і з кожного можна отримати безкоштовну порцію, — 65-річний Степан Васильович Івасівка курить біля вікна у своєму кабінеті гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції. За два кілометри навпроти — величний санаторій "Карпати" і багатоповерхова клініка доктора Казявкіна.
Професор Івасівка завідує відділом експериментальної бальнеології Інституту фізіології ім. О. Богомольця. Кращого знавця трускавецьких вод не знайти — Степан Васильович досліджує їх із лютого 1982-го.
Ми можемо так зробити, що ходитимуть по воді
— Затверджений обсяг добового видобутку "Нафтусі" — 47,2 куба. На два центральні бювети зараз подаємо не більше десяти кубів — у Трускавці щодня до 10 тисяч відпочивальників. Розрахунок простий — по літрові на чоловіка, — професор двозначно усміхається добрими очима. — Позаторік споживали 9,8 куба, торік — 9,5. Без зміни якісного складу води можемо видобувати і 14 кубометрів. Тобто, є запас у межах п"яти кубів — це ще 5 тисяч курортників. А більше нам і не треба, бо вода "зірветься".
Доктор Івасівка пояснює, що запаси і якість "Нафтусі" залежать напряму від кількості опадів і часу циркуляції води в породах.
— Це вода інфільтраційного походження, циркулює у бітумінозних породах від трьох місяців до трьох років, — Степан Васильович зауважує, що надто складно пояснює. — Якщо простіше, от упав дощ. Водичка протекла у породи зі старими залишками нафти, наприклад, у вигляді озокериту. А в них мешкають тубільці — анаеробні мікроби. Вони купаються у цьому водному середовищі та їдять те, що не розчиняється у воді відразу. Поступово залишки нафти перетворюються у розчинні органічні речовини, якими вода насичується до 20 міліграмів на літр. У такому вигляді ми й споживаємо "Нафтусю", тому вона й пахне нафтою. Теоретично запаси закінчаться, коли мікроби з"їдять у водоносному горизонті всі залишки нафти. А практично... Ну, доки буде дощ, доти джерела битимуть.
— А скільки можна максимально вибрати "Нафтусі", щоби не порушити її кондиційного складу?
— Як почнемо швидше відкачувати воду, вона менше циркулюватиме у водоносних пластах. Ті мікроби, — як за швидким поїздом — не встигнуть вкусити, а його вже нема! — професор Івасівка весело підскакує у великому шкіряному кріслі — порівняння йому сподобалося. — Після 20 кубометрів на добу "Нафтуся" "зривається". Таке було з 1976-го по 1986 рік. Це були прекрасні роки, біля бювету, крім середньоазіатських тюбетейок, ви нічого більше не бачили, не могли навіть проштовхнутися. Тоді розхід був 23–26 кубометрів на добу. У газетах почали шелестіти, що "Нафтусю" розбавляють, що вода вже не такої якості. Усі ж на органолептику звертали увагу — запах не той, не такий нафтовий. Але як тоді можна було обмежити видобуток? Та ніяк! Але життя само вирішило проблему. Потрясіння 1990-х зменшили кількість відпочивальників. Путівки вже не такі "легкі" були по ціні, курорт спорожнів наполовину. Але недовантаження джерел привело до відновлення родовища. До 1997 року воно вийшло на свої початкові показники.
"Нафтусю" Степан Івасівка вперше спробував у 5-річному віці.
— Із татом пішли до джерела, двометрової кринички, — згадує Степан Васильович. — Тоді воду вручну розливали. Дівчата у білих халатиках стояли і качали помпою у метровий круглий скляний циліндр із мідним поплавком. Через краник відпускали її у склянки. Люди брали і йшли пити у дерев"яну, ще за Польщі накриту у гуцульському стилі, галерею.
Родовище "Нафтусі" залягає на площі 0,6 га у центрі Трускавця.
— Є дев"ять свердловин, п"ять експлуатаційних, решта — спостережні, — Степан Васильович підходить до карти родовища. — По місту пробили тисячі глибоких колодязів, води не знайшли, то й законсервували. Уся біотехнологія "Нафтусі" є тільки там, на 0,6 гектара. Вода поліпшує процеси уродинаміки в організмі, виводить кристали піску й дрібних каменів, радіонукліди, шлаки, поліпшує функції печінки, відновлює імунну систему. Маємо ще джерела "Марія", "Софія" і "Броніслава" — це хлоридонатрієво-сульфатні води, які коректують функцію шлунка, з мінералізацією 5, 10, 15 міліграмів на літр відповідно. Це питні води, тому за ними строгий контроль: двічі на тиждень — бактеріологічний аналіз, раз на тиждень — неорганічний, раз на місяць — розгорнутий.
— А джерело "Юзя"?
— А то вода для вмивання, її пити не можна! — знову усміхається професор Івасівка. — Матері радять дівчаткам умивати личко, щоби гарне було. Але в нас ще є розсоли, рапи, їх у водолікарні подають. У Трускавці вони сильніші, ніж у Моршині — 300–350 грамів на літр. Для порівняння: у Мертвому морі — 280. Там люди лежать на воді і читають книжки. А ми можемо так зробити, що ходитимуть по воді.
8 
35413
Коментарі