У неділю вранці навпроти входу в термінал львівського залізничного вокзалу стоять три автомобілі-таксі — старі "жигулі", "опель" і "ніссан". Водії відпочивають у фойє.

— Таксі не цікавить? Недорого, — підходить невисокий чоловік у чорній кепці до Валерії Русавської, 19 років. Вона приїхала в понеділок із Черкас. Вчиться на другому курсі факультету журналістики університету ім. Івана Франка.

— На Пасічну, до гуртожитків, скільки буде коштувати?

— 60 гривень, — таксист міряє поглядом її велику сумку.

Дівчина йде геть. Замовляє таксі телефоном. Червоний "ланос" приїжджає через 10 хв. Одразу називають ціну за поїздку — 31 грн.

— Вокзал у Львові взагалі в плані сполучення нікудишній, — розказує Валерія. — Щоб потрапити до гуртожитків, треба добиратися трамваями з пересадкою, а потім ще йти пішки. Або пертися добрий кілометр до маршрутки. Коли везеш із дому купу сумок, звісно, краще взяти таксі. Доки вчилася на першому курсі, завжди підсідала до дядьків, що "пасуть" на вокзалі. Потім зрозуміла, що дешевше замовити телефоном.

22-річний Сергій Мелащенко приїхав до Львова на вихідні з дівчиною Вікторією. Обоє живуть у Запоріжжі.

— Вирішили відсвяткувати у Львові мій день народження. Знаю, що ловити машини на вулиці дорого. Тому заздалегідь вишукав в інтернеті телефони таксі.

На вулиці за 10 м від головного входу перемовляються ще троє таксистів.

— Чули, як Пінчук погуляв? На 5 мільйонів євро день народження забабахав, — розмахує руками один із них.

— Ну так коли маєш мільярди, можна кілька мільйонів і на гулянку викинути, — сміється інший.

— А Юра в депутати хоче йти, — продовжує перший.

— Правильно. Кілька років почислився, і маєш пенсію 20 тисяч. Не те що тут, мерзнеш днями-ночами, а толку мало, — зітхає.

До них підходить 41-річна Оксана Самуляк. Вона була в Херсоні в родичів. У руках тримає дві сумки.

— Скільки коштує таксі до центру?

— Куди саме? — запитує один із водіїв.

— На Дудаєва.

— Зараз дороги замело, корки, — задумується. — 40 гривень.

— А дешевше ніяк?

— Дешевше вас хіба трамвай завезе, — сміються таксисти.

Жінка щось бурмоче під ніс і йде до трамвайної зупинки:

— Завжди чоловік зустрічає, а цього разу не зміг. Таксисти зовсім обнагліли. Гроші деруть, комфорту мінімум. Коли їдеш на такій розвалюсі по Городоцькій, яка вся в ямах, ще й під їхній шансон, враження, що скоро апокаліпсис настане.

Із вокзалу виходить 32-річний Дмитро Варійчук з Івано-Франківська. Каже, має свій бізнес, до Львова приїхав у справах. Несе невелику сумку через плече.

— По Львову їжджу тільки на таксі. Може, і дорого, зате нервів значно більше збережеш. Чекати по 15 хвилин трамвай або маршрутку, потім їхати рачки годину — це не для мене. Краще переплачу, але буду свіжий. Доки їду, розпитую в таксистів усі новини з життя міста. Потім підкидаю якісь із почутих історій у розмові з партнерами — вони бачать, що своя людина.

Підходить до таксистів.

— До готелю "Львів", — просить. Ціну не запитує. — Тільки "жигулями" не поїду. Нормальну машину дайте.

×