36-річна Марина Головець із Ужгорода четвертий місяць лежить у мозковій комі в неврологічному відділенні міської лікарні. У ніч на 12 січня жінка народжувала третю дитину, і після введеного наркозу не прийшла до тями.

Її чоловік 42-річний Михайло Маркович із двома старшими доньками — 16-річною Яною та 12-річною Ганною — і новонародженою Анастасією живуть у радгоспному гуртожитку в мікрорайоні "Горяни" на околиці міста. Михайло запрошує на кухню. Пояснює, що має гостей: Анастасію прийшла провідати племінниця дружини. На газовій плиті чоловік варить картоплю, у каструлі гріє молоко.

— Отак уже три місяці живемо, але я не жаліюся, — розповідає. — Сам готую сніданки й вечері, поміж тим працюю на будівництві. Добре, що маємо таку добру сусідку Аню — вона доглядає за Настенькою. Приходить іще одна сусідка — Олена. Після роботи поспішаю до Марини в лікарню, там біля неї мама цілодобово сидить.

Михайло додає, що живуть з Мариною вже 17 років, хоч офіційно шлюб не зареєстрований. Чоловік працює на будівництві, а дружина доглядала виноградники у радгоспі "Великолазівський". Старші доньки навчаються у школі.

— Марина хотіла народжувати втретє, але я був проти, — опускає очі Михайло. — Ми ж уже не молоді. Але потім погодився. На перших місяцях вагітності жінка не хотіла йти до лікаря. Казала, що там посилають з одного кабінету в інший, треба здавати купу аналізів. Вагітність Марина переносила нормально. На сьомому місяці я таки вмовив її піти й стати на облік. Зробила УЗД, поздавала кров — ніби все добре. Лікарі казали, що вона здорова.

Увечері 11 січня в Марини почалися перейми. Михайло викликав швидку допомогу і відвіз дружину до пологового будинку.

Я думав, що потрібні гроші, бо ми ні з ким за пологи не домовлялися

На кухню заходить Ганна. Знімає з плити каструлю з теплим молоком для Насті, переливає його у пляшечку. Михайло чекає, доки дочка вийде.

— Медики мені кажуть: "Усе нормально, через дві-три години народить. Можете їхати додому і пити шампанське", — продовжує Михайло. — А вже біля першої години подзвонили і сказали, що півгодини тому Марина народила дочку і почалися проблеми. Я думав, що потрібні гроші, бо ми ні з ким за пологи не домовлялися. А лікар каже: "Грошей не треба, вранці тільки купите ліки". Пояснив, що довелося робити кесарів розтин. Показали доньку — здорова народилася, 3900 грамів.

Лікарі розповіли Михайлові, що дружина впала у кому через кисневе голодування.

— Вона так і не отямилася від наркозу, — каже чоловік. — Спершу купували дуже дорогі ліки. Марину перевели з пологового відділення в реанімацію, потім — у неврологію. Зараз купую їй йогурти, "Актімель", готую бульйони і через трубочку годую. Лікарі кажуть, що не хочуть давати нам марних надій.

Михайло Маркович чекає на судове засідання. Він просить суд переоформити наймолодшу доньку на своє прізвище.

— Настеньку записали на прізвище Головець, — пояснює чоловік. — А я тепер не можу оформити документи. Може, якісь гроші отримали б на дитину — було б за що купити необхідні речі для малої.

У тому, що сталося з дружиною, Михайло не звинувачує лікарів.

— Можливо, пішло передозування наркозом, — припускає він. — Бо кесарів розтин робили терміново, Марину до цього не готували. Медики казали, що дитинка задихалася, не могла народитися, тому довелося різати. Вони намагалися врятувати доньку.

Звістку про кому матері дуже тяжко сприйняли старші доньки.

— Вони плакали. Ми ж будинок будуємо, — Михайло відхиляє занавіску на вікні й показує рукою на хату, вимурувану з блоків на горбку вище гуртожитку. — П"ять років уже. Думав, ще два-три роки — і переберемося туди... Якби лікарі підказали, де Марину виведуть із коми, ну, скажімо, в Угорщині, продав би ту хату і поїхав би з жінкою туди.

×