"Маємо в середньому 300 немовлят на рік. Від початку цього року вже 70 на світ з"явилося, — розповідає 50-річна Надія Заріцька, завідувач відділу акушерсько-гінекологічної служби Золотопотіцької лікарні на Тернопільщині. — За день, буває, пологи у 4–5 жінок приймаємо. Постійно є нові пацієнтки, аж черга утворюється".
Лікарня обслуговує 19 тис. населення із 20 довколишніх сіл Бучацького району. Найбільше немовлят народжується у селі Стінка — майже 100 щороку. Це найвищий показник у Тернопільській області.
Село за 24 км від райцентру. Тут проживає 2300 людей. Протяжність Стінки — 3 км. Маршрутки із Бучача ходять сюди п"ять разів на день. Вони постійно переповнені.
У селі є десять магазинів, амбулаторія, школа, пошта і Будинок культури. Роботи ні тут, ні в райцентрі немає. Чоловіки їздять на будівництво до Тернополя, Києва та Москви. Жінки доглядають дітей.
— Третина наших жителів — сектанти. Хто їх п"ятдесятниками називає, хто баптистами. Це їхні родини багатодітні — жінки кожен рік народжують. Маємо 13 сімей по десятеро і більше неповнолітніх дітей. А якщо зі старшими порахувати, то таких родин 25, — говорить секретар Стінківської сільради Надія Дармограй, 45 років. — Перші сектанти у 1950-х роках із Івано-Франківської області приїхали. Спочатку жили у глинобитних хатках на дві кімнати. Тепер трохи розбудувалися. Хочуть жити у центрі, на околицю не йдуть.
Корінні селяни поділяють п"ятдесятників на "темніших" і "світліших". До першої групи належать ті, які дотримуються давніх традицій. Вони живуть без світла, газу і будь-якого комфорту. Від допомоги на дитину відмовляються. До другої — ті, хто користується телевізорами та іншою побутовою технікою. Вони гроші від держави отримують.
Жінки і дівчатка традиційно ходять у яскравих хустках, а чоловіки і хлопчики носять кашкети. Одружуються, коли дівчині 17 років, а хлопцеві — 18.
Третина наших жителів — сектанти
— Наша школа побудована 1984-го. Розрахована на півтисячі учнів. Зараз маємо 482. Плюс 39 дошкільнят — до нас ходять дві підготовчі групи, бо садочка нема. Поки що вміщаємо усіх. Але кількість, школярів зростає у геометричній прогресії, — каже заступник директора школи з виховної роботи Валентина Штепула, 38 років. — У класах по 25–30 учнів. 2013-го у Стінці буде 80 першокласників. Їх розмістити не зможемо.
Учителі скаржаться, що школярі з сімей віруючих не хочуть учитися. Батьки їх у цьому підтримують. Мовляв, навчилися писати — і досить. Готують до роботи — пекти хліб, садити город, допомагати по господарству.
Разом із секретарем сільради йдемо до Іваників. У родині 13 дітей. Найстаршій Марічці — 16 років, наймолодшій Богданці — 4 місяці. Хлопчик носить із підводи дрова до хати, дівчинка замітає. Троє дівчаток повертаються зі школи.
— У нас усі помагають. Би мали шо їсти. Є кому їсти — є кому і робити. Маємо велике господарство — гектар і 75 сотих поля, дві корови, коня, дві свині та десять курей, — пояснює тітка дітей Марія Іваник, 53 роки. Фотографувати забороняє.— Ми сі не фотографуєм. Хіба на паспорт.
Її брат, голова родини Василь Іваник, поїхав до Тернополя шукати роботу. Невістка Галина повезла трирічну дочку Наталю до лікарні.
Жінка запрошує до невеликої хати на чотири кімнати. Усередині чисто. На дерев"яних ліжках акуратно складені подушки. Висить гасова лампа. Аби не коптило, на стелі зверху приклеїли газету.
Питаю, чого не беруть допомогу на дітей і як живуть без електрики.
— А шо буду вам казати? Ми сі так обходимо. Як не вистачає лампи, приносимо ще ліхтар денного світла. А в холодильнику і так нема чого тримати — усе за день свіже з"їдаємо, — неохоче відповідає Марія Петрівна.
Одяг дітям купують у секонд-хенді в райцентрі. Потім мати перешиває усе за розмірами.
— Якби всюди народжувалося стільки, як у нашому селі, то українців було б багато, — усміхається місцева жителька 24-річна Оля Бобик. — У чоловіка Володі було семеро братів і сестер, а в його батька — 12. Мама моя сім разів була вагітна. Але трьох не змогла виносити. І я хочу багато дітей мати. Скільки Бог пошле — стільки і буде.
2 
35413
Коментарі