Іванка Кондратів заговорила після п"яти років мовчання

 

Після п"яти років мовчання Іванка Кондратів, 21 рік, заговорила. Першими її словами були: "Боже мій!".

Сталося це 23 жовтня 2007 року. Коли дівчина поверталася з ринку, на пішохідному переході на неї мало не наїхала вишнева іномарка. Авто загальмувало біля самих її ніг. Іванка впала на капот. Від шоку до неї повернулася здатність говорити.

— Я подумала: "Куди так женеш?". А потім: "Я, здається, сказала: "Боже мій", — згадує Іванка Кондратів. — Переляканий водій підбіг до мене, почав обмацувати ноги, руки. Я лише усміхнулася, кивнула йому, що все гаразд і пішла. Він дивився на мене, як на ненормальну, й навіть не здогадувався, яке диво для мене зробив.

Дорогою дівчина бормотіла собі під ніс різні слова та звуки. Написала мамі есемеску, щоб та зустріла її на вокзалі у Дрогобичі. І пішла на маршрутку.

Родом Іванка з села Ролів Дрогобицького району Львівської області. У той день саме збиралася до батьків. Повідомлення по мобільному були єдиною можливістю спілкуватися з рідними, коли перебувала у Львові.

— У маршрутці безперервно з собою гомоніла. Люди на мене так косилися! Перше, що сказала мамі, коли її побачила: "Я говорю". Ми обоє розридалися, — згадує дівчина. — Удома позбігалися сусіди, знайомі, телефон розривався. Усі просили щось сказати. Звичайно, мої голосові зв"язки такого раптового навантаження не витримали. Наступного дня я захворіла: охрипла, піднялася висока температура.

Іванка Кондратів оніміла 22 листопада 2002 року. Тоді ввечері вона, як завжди, помолилася і лягла спати. Уві сні побачила великого світлого ангела з ножем в одній руці і голубом в іншій. "Віднині твоєю мовою буде перо. Язик тобі більше не потрібен", — сказав ангел і одним махом відрізав дівчині язика. Голуб його з"їв. Іванка прокинулася від власного крику. Пояснити батькам, що трапилося, вже не змогла, бо оніміла.

Язик був на місці, але я не могла видати ніякого звуку, — пояснює. — Це був жах. Тремтячою рукою я написала на аркуші, що сталося. Мама вмовила мене ще трохи поспати, сподіваючись, що все минеться. Але нічого не змінилося, я стала німою.

Зустрічаємося з Іванкою у Львівському університеті імені Івана Франка, де вона навчається на четвертому курсі філологічного факультету. У неї світле волосся, окуляри з тонкою оправою і тепла куртка з капюшоном. Говорить дуже енергійно. Не вимовляє  звуку "р". Каже, до сну з ангелом такої проблеми не було.

Уві сні побачила великого світлого ангела з ножем в одній руці і голубом в іншій

— Ой, до кого ми тільки не зверталися, — зітхає вона. — Наш сільський священик казав, що це Бог послав мені таке випробування. Лікарі говорили про защемлення нерву в хребті і робили масажі. А львівський психіатр Фільц усе випитував мене про стосунки з татом, чи маю хлопця. Я відразу зрозуміла, що він клонить не туди, куди треба. Словом, майже три роки день у день ми з мамою кудись їздили по допомогу. Мама на інвалідності: зазнала виробничої травми на автокрановому заводі у Дрогобичі. А тато там донині працює електриком.

Уперше після втрати мови Іванка пережила стрес 2003 року, коли навчалася на підготовчих курсах при університеті. Увечері на неї напали троє невідомих. Нічого не вкрали, але сильно порізали лезом обличчя.

— Воно швидко загоїлося. Однак говорити я так і не почала, — веде далі дівчина. — Мені перехотілося вступати в університет, я боялася їхати до Львова.

Проте вона склала письмові тести і вступила на філологічний факультет. За час навчання отримала лише три "четвірки".

— Що дала мені ця історія? — перепитує Іванка, поправляючи окуляри. — Можливо, це справді було якесь випробовування моєї віри, характеру. Але тепер я точно знаю, що дива є. І колись обов"язково напишу автобіографічну книжку.

×