69-річний Володимир та 70-річна Ядвіга Шмідти з райцентру Міжгір"я Закарпатської області 15 років судилися з невісткою Любов"ю за трикімнатну квартиру по вул. Туряниці. Торік у жовтні жінка виселила Шмідтів. Пенсіонери четвертий місяць мешкають у знайомих.
Із Володимиром Семеновичем та Ядвігою Йосипівною зустрічаємося в центрі селища. Прямуємо до будинку, де жили пенсіонери.
— У жовтні прийшли судовиконавці та змусили нас підписати акт про виселення, — зітхає Володимир Семенович.
Чоловік — інвалід ІІ групи, у нього рак гортані. Кілька років тому Шмідта визнали почесним громадянином селища. Під його керівництвом звели половину багатоповерхівок райцентру. Ядвіга Йосипівна — інвалід ІІ групи та Великої Вітчизняної війни.
— Ми забрали найнеобхідніші речі та перебиваємося по друзях і знайомих, — каже чоловік.
Квартиру Шмідти отримали за радянських часів, коли Ядвіга Йосипівна працювала на місцевому заводі "Селена".
— 1970-го переїхали на Закарпаття з Одещини, — розповідає жінка. — А через три роки нам виділили квартиру. 1989-го чоловіка перевели працювати до Львова. Житло, яке було в комунальній власності, ми, за порадою колег та з відома управління житлово-комунального господарства, передали в тимчасове користування сину Володимирові й невістці Любі. Вона була прописана в Ужгороді. У нотаріально засвідченому договорі йшлося: "з правом повернення Володимиру Шмідту після його виходу на пенсію". Із квартири ми виписалися.
— У жовтні 1992 року Люба вдала, що загубила паспорт, — веде далі Володимир Семенович. — І її незаконно прописали в нашу квартиру по вулиці Туряниці, 8. 1993-го невістка подала на розлучення і того ж року понесла до суду позов на розподіл майна. У березні 1994-го перебралася до батьків в Ужгород.
Син Шмідтів Володимир одружився вдруге. Із дружиною Оксаною мешкав у батьківській оселі. У нього народилася донька.
— Коли Люба дізналася, що Володя оженився, почала вимагати грошову компенсацію за квартиру, — говорить Шмідт. — Райсуд вирішив дати їй із сином дві кімнати, а Володі — одну. Коли ми повернулися зі Львова в Міжгір"я, то вже не змогли прописатися у свою квартиру, бо вона була спірною.
1998 року сина Шмідтів Володимира вбили. Його кімната в квартирі офіційно перейшла в користування другої дружини Оксани та доньки Ельвіри.
— Із Оксаною після смерті сина ми трохи пересварилися. Під час чергового засідання суду вона пішла проти нас. І відмовилася від своєї кімнати на користь Люби. Так Люба відсудила собі й третю кімнату, — бідкається Ядвіга Йосипівна, показуючи на двері квартири, де мешкали 33 роки. — Хоча невістка не користувалася жодною кімнатою, бо досі живе і працює в Ужгороді.
Шмідти подали касаційну скаргу до Верховного суду України, який залишив рішення Закарпатського апеляційного суду без змін. Пенсіонерів зобов"язали виселитися із квартири.
— Суд порушив Житлове законодавство, — пояснює Володимир Семенович, — бо не зазначив, яким чином нас мають виселити. Виконавча служба звернулася до суду, щоб з"ясувати, як виселяти, але він відмовив у роз"ясненні. Тому виконавці виселили нас на вулицю.
Невістка Шмідтів Любов переконана, що має право на квартиру.
— Володимир Семенович не укладав зі мною і своїм покійним сином жодного договору про передачу квартири в тимчасове користування, — каже вона "ГПУ". — Він переписав житло повністю на нас. А оскільки їх син помер, то квартира має перейти в нашу з сином власність.
2 
35413
Коментарі