"Я живу тут недалечко — на вулиці Староєврейській, — висока жінка з рюкзаком за плечима і чорним в"єтнамським поросятком на руках швидко іде тротуаром біля львівського кафе "Вежа крамарів". — Житла не маю, прийняв один чоловік на квартиру".
Якось 48-річна Дара Кушнір прочитала статтю в газеті про великий трюфель вагою 900 грамів, який продали на аукціоні у Великій Британії за 28 тис. фунтів стерлінгів. Відтоді й вирішила завести собі свиню — щоб із нею гриби шукати.
— Нюру мені друзі подарували. З Києва привезли. Їй уже шість місяців. Туристи кажуть, що така коштує двісті доларів. Грибний сезон починається з вересня. Хай тільки Нюра ще трохи підросте. Поїдемо з нею у Перемишлянський район — там є ліси.
Перехожі фотографують незвичайну свинку на камери мобільних телефонів.
— Хлопці, фотосесія платна,— підходить господиня. — Одна фотографія — гривня!
Ніхто не платить.
— Ось так завжди, — скрушно хитає головою жінка. — Усі думають, що я жартую. А я хіба зі студентів грошей не беру — вони ж і так бідні. А туристи часом платять. Хто дві, а хто і п"ять гривень дає. Купую хліб, молоко, масло і півкілограмові пакети "мівіни", — виймає з кишені дві гривні. — Заробила дорогою сюди. Часом за день можна і десять гривень назбирати. Люди люблять щось незвичайне. Свиня — це диковинка у Львові.
Гуляємо з нею годину зранку і ще дві-три після обіду. Вона у мене замість будильника. О сьомій починає рохкати — просить їсти.
Надходять дві жіночки.
— О, ти глянь, який гарний песик. Ще й з лєнточкою червоною, щоби не врекли. Та то ж не пітбуль, а свиня, — дивується 45-річна Ольга Олійник.
Дара Кушнір каже, що її Нюра — дуже чиста. За десять днів свинку купала лише раз.
— Вона не дуже воду любить, — бере за повідок господиня. Тваринка підходить ближче, не тікає. — А так через день їй ратички мию. Сіно постелила на півметровому килимку, то вона заривається у нього з головою і спить. Сіно на весь коридор пахне, — сміється жінка. — По траву двічі на тиждень ходжу на околицю. Там біля вулиці Медової Печери є заповідна зона.
Підходимо до будинку економічного факультету університету Франка.
— А знаєте, я на економічному колись училася, на вечірньому відділенні. Бухгалтер за освітою. Мене Віктор Пинзеник учив, — усміхається Дара.
Зараз жінка ніде не працює, має ІІІ групу інвалідності.
8 
35413
Коментарі
1