Весною, після смерті 77-річного Миколи Цимбалістого із села Потік Рогатинського району Івано-Франківської області, на його пасіку прийшов молодий господар — майбутній зять Ігор Бринецький, 25 років. Заглянув до одного вулика, а бджіл нема. Минуло три місяці. Вулик стояв пусткою. Про бджоли забули.
— 19 липня я пішла помолитися на могилу дідуся, — розповідає онука покійного пасічника Олеся Цимбаліста, 24 роки.— Запалила свічку, присіла на лавці. Підняла голову, глянула на портрет і аж скрикнула. Хрест на могилі був укритий роєм бджіл.
Олеся пішла додому й розповіла про все бабусі. Увечері обидві прийшли на цвинтар. Перед тим була сильна гроза.
— Думали, сліду не залишиться на могилі. Та бджоли й далі сиділи купкою на хресті, — говорить 79-річна Ганна Цимбаліста, вдова пасічника.
Хата Миколи Цимбалістого стоїть в центрі села біля церкви Святого Миколая. Метрів за 30 — цвинтар, через який Микола дуже часто ходив.
— Ми його так і поховали коло стежки, якою ходимо на город, — каже Ганна Василівна. — Вертаюся з города замучена, сяду на лавку біля могили, поскаржуся йому, поговорю і легше стає.
Вулики дід Микола тримав у саду. Помалював кожен у свій колір: зелений, жовтий, синій, коричневий, блакитний. Кругом обсадив квітами, малинами і вишнями.
Селом швидко рознеслися чутки про чудо на могилі Цимбалістого.
— Ну, бачив, сідали на гілку дерева, ну в дупло, ну під стріху, але на цвинтарі на низькому хресті — такого не бачив, — дивується сільський пасічник Богдан Паранчин, 60 років.
Бджіл називають найрозумнішими серед комах.
Миколу бджоли не кусали
— З висоти вони бачать, на яку квітку їм сідати, а на яку не можна, — говорить Ігор Бринецький, який замінив Цимбалістого на пасіці. — Бджоли могли впізнати свого старого господаря за кольоровою фотографією на могилі.
26 липня минуло півроку після смерті пасічника. Увечері цього ж дня бджоли повернулися до вулика. Де вони літали, доки їх побачили на могилі, зять Ігор не може пояснити.
Микола Цимбалістий зайнявся пасікою 1997-го. Як вийшов на пенсію, взяв собі із колгоспу кілька вуликів. До того працював завклубом. Із бджолами не мав нічого спільного. Але читав багато книжок у бібліотеці, вчився в сусіда-пасічника.
— Я був здивований, коли прийшов доглядати за бджолами. Все на своєму місці, рамки вичищені, — продовжує Ігор Бринецький.
За вуликами Микола Семенович дивився сам.
— Миколу бджоли не кусали. Міг і без капелюха працювати, — говорить Ганна Цимбаліста. — Вони для нього як діти були. Одна залетить до хати, то він стільки намучиться, щоб впіймати. А як зловить, то в кулак і несе до вулика. Борони Боже, аби хтось роздушив.
Із п"яти сімей дід отримував до 30 л меду за сезон.
— Я кажу: "Самі збитки, стільки цукру тратимо". А він мені: "Я собі для своїх бджіл цукру куплю".
Торік Микола Цимбалістий занедужав. Лікарі виявили міжреберну хрящову саркому. Довго лежав у лікарні. Дома бував рідко. До пасічної справи привчав зятя Ігоря. Восени 2006-го Микола Семенович востаннє пішов до своїх бджіл.
Узяв собі дві палички в руки, попросив мене допомогти. Каже: "Йдем, подивимось до наших бджіл", — згадує Ганна Василівна. — Ще раз усе вичистив, заварив цукру, налив у "курмушки" і закрив вулики до весни.
Бджола за секунду розрізняє 100 кадрів
— Я бджолами займаюся 30 років, — розповідає пасічник із Рогатина Степан Гладун, 73 роки. — Життя людини не вистачить, аби їх розгадати. Бджола здатна тягнути вагу в 20 разів більшу за неї. Вона може піднятися в повітря із трутнем, вдвічі важчим за неї. Бджоли мають прекрасний зір. Вони здатні розрізнити за секунду близько 100 кадрів. У бджіл є серце, яке складається із п"яти камер. Мають дуже розвинутий нюх. Бджоли завжди тримаються купки, все роблять разом. Разом збирають нектар, вкупці гріються, обмінюються їжею. Гинуть також разом.
2 
35413
Коментарі