"Обіцяв нам сільський голова, що вода у кранах з"явиться. Спочатку казав, до Великодня. Потім — до свята Петра і Павла. Пізніше до 1 вересня. Тепер говорить, "у якусь суботу". Та коли вже та субота настане, — із розпачем у голосі розповідає вчителька 53-річна Олександра Зазуляк із села Бариш Бучацького району Тернопільщини.
За Радянського Союзу в селі був колгосп-мільйонер. У той час до кожної оселі підвели водогін. Після розпаду колгоспу його не доглядали, труби поіржавіли. Вода ж у сільських колодязях підшкірна. Вона бере свій початок із верхніх шарів землі, із болотистої місцевості. Тому не така чиста і прозора, як джерельна. Її не можна пити сирою, а тільки кип"ячену. Коли випадають дощі, вона піднімається та мутніє.
— Проблеми з водою почалися десь два роки тому. Тоді вона текла, як самогонка, тоненькою цівкою. Із лютого цього року зникла. Відтоді треба по 300 метрів до найближчої копанки по воду ходити. І то вона хіба на прання придатна. А за питтєвою — ще двісті далі, — продовжує жінка. — У мене тиск високий, тромбофлебіт, із хребтом проблеми. Доктор казав не піднімати більше, як піввідра. Як приходжу додому з роботи, 12 рейсів із двома повними відрами роблю.
Із учителькою йдемо центральною вулицею Бариша до криниці. Із неї люди найбільше черпають воду. Вона на відстані метра від поверхні. Стінки покриті мохом, росте гриб.
— Хочу, би мала воду в хату. Бо я си не принесу. Дітей не маю, на людей надіюся, — помалу іде до хати 93-річна Анеля Зазуляк. — Раз на тиждень милосердна (соціальний працівник — "ГПУ") мені яке відро приносить. Як не прийде, то і їсти не вару.
Навесні за дорученням сільського голови люди збирали гроші на нові насоси для водопроводу. Здавали з хати по 30 грн.
— Не знаю, може, там що беушне до тих труб купляли. Тільки поставили — за два дні поламалося. Хіба в нас є така напруга, щоб мотор згорів? — дивується 67-річна Ольга Висоцька.
Із усіх організацій вода є лише у школі. Біля геріатричного будинку двічі намагалися пробити студню. Але натикалися на плавуни. Нині до лікарні воду возять спеціальною бочкою.
— Я перший зацікавлений, щоб підвести воду до садка й амбулаторії. І цього тижня чи наступного це зроблю, — запевняє сільський голова Ярослав Труш, 58 років. — Люди повикопували собі криниці. Хіба 15 жителів у центрі скаржаться. Хочуть мати воду, але нічого за неї не платити. Так, як було в радянські часи. Там насос треба поміняти. Тільки 4 години роботи крана обійдуться в 600 гривень. Ще робітникам треба заплатити. Із бюджету на це не маю ні коп"я.
Жителі зібрали понад 100 підписів, аби відновити централізоване водопостачання. Зверталися до районної влади, та безрезультатно.
— Вартість одного метра буріння — біля тисячі гривень. Копати треба на глибину 50 метрів. Коштів на такі роботи зараз немає, — коментує ситуацію голова Бучацької райдержадміністрації Тарас Пастух, 30 років. — Мусимо спорудити нову водонапірну башту. Цю проблему можна буде вирішити не раніше, ніж наступного року.
2 
35413
Коментарі