До Ясенівки Дубенського району Рівненської області їздили декілька разів. У селі немає ні крамниці, ні школи, ні медпункту, ні дороги. Із понад 60 дворів лишилося 15. Живуть тут літні жінки та кілька прикутих до ліжка чоловіків — старих і немічних.

— Я вам дорогу покажу, самі не доїдете, — пропонує Володимир Грицай, 35 років, сільський голова Соснівки, до якої належить Ясенівка. — Ніби й недалеко їхати — чотири кілометри, але там стежки такі плутані. Якщо дощ, то тільки кіньми можна дістатися, а зимою Ясенівка відрізана від білого світу.

Володимир Грицай пропонує їхати до найвіддаленіших хат.

— Там живуть дві бабусі. Вони самотні. Окрім своїх дворів ніде не бувають, — зауважує.

Минаємо старий, але доглянутий садок із яблунями, вишнями, грушами. За садком дві хати. На подвір"ї кури, козеня. Двері причинені. Гукаємо, чи є хтось удома.

— То хто? — дивується старенька жінка, переступивши поріг сіней. — Я думала, син приїхав, — уважно придивляється.

— Ви тут давно живете?

Стара здивовано підводить очі:

— Мені 82 — стільки тут і живу. Колись село велике було. Пам"ятаю, як колгосп заложили — на поле вийшло 45 косарів.

Євдокія Малярчук мала в Ясенівці родину. Спочатку жила з братом у батьківській хаті. Згодом одружилася, народила двох синів. Вони не залишилися в селі.

— А як тут молоді лишатися? Колгосп розвалили, до Соснівки на роботу по чотири кілометри треба ходити, — розповідає жінка. — Через це молодь і втекла. Була колись у селі школа, кузня, магазин — звели усе на ніц, — хитає головою.

Щотижня син Віктор привозить Євдокії хліб та харчі.

— А правда, що в Ясенівці самі жінки живуть, а чоловіки повмирали? — цікавлюся.

У нас таке село, що можна розібратися і голій по двору ходити

Бабуся на хвильку замислюється, починає щось шепотіти, а потім уголос рахувати.

— Я — сама живу, Олька — сама, друга Олька — теж сама... Ні, не всі повмирали. Є ще три чи чотири — але старі дуже та некрепкі, — відмахується рукою.

Поволі піднімається, спираючись на палицю, тримається рукою за спину.

— Он у неї ще попитайтеся, — киває на двір сусідки.

Баба Оля стоїть на подвір"ї, спершись на дві палиці.

— Перше у нас похорони були дуже часто, — згадує жінка. — Чоловіки вмирали. Мого в 70 не стало.

Стежкою рушаємо до інших хат.

— Давайте зайдемо? — пропонує сільський голова та прочиняє хвіртку.

Рвучко відчиняються двері хати, на поріг вибігає босоніж жінка.

Побачивши фотоапарат, починає махати руками.

Галині Тихончук 72 роки. Та жінка виглядає значно молодшою. Коли про це чує, сплескує руками.

— Та про що ти, голубочко, кажеш?! — притискає руки до грудей. — До нас медики приходили перед Паскою, то казали, що треба більше лежати, але яке тут будеш лежати! — каже схвильовано та сідає на бетонні сходи, простягає босі ноги. — Добре хоч син із дочкою помагають. А то раз пішла буряки сапати й думала, що вже помру в них. Певно, ніхто би й не шукав. У нас таке село, що можна розібратися й голій по двору ходити — ніхто тебе не побачить, — каже навздогін. Радить зайти до сусідки Гані.

Ганна Мазур також удома. Побачивши незнайомців, лякається. Коли впізнає сільського голову, сміливішає.

— Правда, немає такого села? — запитує емоційно. — Один у нашому селі господар залишився — Іван Мосійчук. Аби йому Господь здоров"я дав! Бо як помре, то всім селом будемо ґвалт кричати. Він один завжди в усьому порятує.

— О-о-о-н там Іван живе, — каже протяжно та показує на вибілену вапном хатину.

Іван Матвійович із дружиною Катериною Йосипівною в Ясенівці живуть споконвіку. Колись чоловік працював електриком. Проте може не лише світло полагодити. На прохання бабів ремонтує все — від годинника до плужка.

— Жінок у Ясенівці до зарази! Чоловіки повмирали, а жінки живуть, як кішки, — розповідає Катерина Йосипівна.

— Якби не я — не було би світла в селі, — дід Іван поважно закладає руки за пояс штанів. — Кожен стовп дірявий, по п"ять шпаків в одному живуть. Як вітер повіє, проводи на всі боки хитає, все горить, то я їх тичками попідтягував, — розповідає.

— За допомогу берете щось?

Іван Матвійович сміється:

— Колись, як здоровіший був, то міг горілки випити чарку, а зараз уже нічого. А що з них візьмеш? Прийде, стане та плаче. Мушу помагати.

Чоловіків стає менше

У Дубенському районі Рівненської області 46 969 жителів. Більше жінок — 24 746, чоловіків — 22 223 , — каже начальник районного управління статистики Микола Гузь, 48 років. — У районному центрі теж переважають жінки — на три тисячі.
Серед причин вимирання чоловіків медики називають тяжку фізичну роботу, алкоголізм та куріння.

×