- Україна проґавила 25 років, за які вона могла б налагоджувати контакти з німецькими ЗМІ, каже Марина Бондас, скрипалька з Німеччини, яка уже три роки волонтерить на сході України.
Марина - колишня киянка, до Німеччини її родина виїхала, коли дівчинці було 12 років. Марина вперше повернулася в Україну навесні 2014-го - після подій на Майдані. Каже, і тоді, і зараз інформація про Україну в німецьких ЗМІ подавалася з рук російських інформаційних центрів.
- У Німеччину інформація про Україну практично не потрапляла. Були пару статей. У якийсь момент почала просочуватися російська пропаганда - особливо у січні був сплеск, коли почалися статті про "фашистів-нацистів" на Майдані. Це дуже зачепило, тому що в мене на Майдані були знайомі. І я отримувала з Facebook зовсім іншу інформацію.
Зараз німецькі новинні центри отримують новини про нашу війну не з Києва, а з Москви. Зрозуміло, яку інформацію подають ці канали. Тільки зараз німці почали цю інформацію фільтрувати. Три роки тому з цим ще було складно.
Свою роль зіграло те, що раніше Радянський Союз ідентифікували з Росією. Україну як окремого політичного суб'єкта їм сприймати ще складно. Ми теж у перші роки еміграції, щоб довго німцям не пояснювати, називали себе росіянами. Як виявилося - серед російськомовних емігрантів у Німеччині громадян Росії практично немає, усі - з колишніх братських союзних республік.
Я, коли приїхала в Німеччину на початку 1990-х, не могла довести своєму вчителю німецької, що українська - це окрема мова, а не діалект російської. Він мене висміяв. Було образливо до сліз.
Чи змінилася ситуація за роки війни?
- На жаль, і досі в Європі Україну сприймають як колонію Росії, яка повстала. Багатьом людям там досі складно довести, що Україна - це окрема країна, яка обрала незалежне життя.
У перший рік війни на німецькому телебаченні транслювали передачі про Україну - серед експертів були запрошені німці і росіяни. Жодного українського експерта. Люди говорили про нашу країну в третій особі. Нашої думки ніхто не запитував.
Чому з Росією досі рахуються?
- Хтось через наївність. Хтось боїться - за принципом: якщо ведмедя не будити, він не прокинеться і не зачепить. Росію в Європі більше бояться, ніж поважають. Поважають хіба люди з правоімперськими поглядами.
У Німеччині після Другої світової склалася дуже нехороша тенденція - люди бояться проявити праві погляди. Ледь вправо - і тебе обізвуть фашистом. Якщо звичайний німець чує слово "націоналіст", це викликає негативну реакцію: одразу виникає асоціація з третім рейхом. Складно пояснити людям різницю між німецьким націоналістом і українським.
Ви стикалися з цією упередженістю особисто?
- Я російськомовна єврейка. Української крові у мене немає, хоча чотири покоління татової сім'ї жили в Україні. Мама взагалі в Росії народилася, приїхала в Україну в 16 років навчатися. Але українські націоналісти мене вважають своєю. Німцям це пояснити важко. Німці переконані, що українські націоналісти мають бути українцями по крові. Вражаються, чому я, неукраїнка, їжджу на передову.
Але найскладніше - знаходити спільну мову з колишніми друзями-росіянами. Я ще розумію людей, які живуть у Росії і залежать від тієї інформації, яку їм вішають на вуха. Але люди мого покоління, музиканти з Європи, які поїздили світом, піддаються на пропаганду і називають мене фашисткою і нацисткою. Дискутувати з цими людьми складно, бо вони не сприймають сухих фактів.
А наскільки обізнані в українській темі звичайні німці?
- Є певна кількість людей в Німеччині, яким байдуже, бо в них свої проблеми - наприклад, діти хворіють. Є люди, які знають, розуміють і нас у міру можливостей підтримують. Але є, звичайно, певний відсоток людей з достатньо різкими проросійськими поглядами.
Де ви почуваєтеся вдома більше - в Німеччині чи в Україні?
- Я народилася на Печерську, знаю добре ці місця. Можу тільки сказати, що в Україні я почуваюся вдома. Вперше повернулася туди одразу після Майдану - у квітні. У мене був культурний шок у хорошому значенні.
Київ дуже змінився. Приємно здивувало повна відсутність тут хамства і жлобства, порівняно з Москвою і Пітером. Небо і земля. Відчула спокій, затишок і якесь тепло.
Радянського хамства і в Києві свого часу було багато. Це коли тобі будь-який касир в магазині показує, що ти ніщо. Раніше кожен, щоб самоствердитися, намагався в розмові якось принизити іншого. Такого тепер у Києві немає, а в Москві залишилося: цинізм, люди бояться виявити наївність чи душевну доброту.
Майдан якраз і показав відкриті людські теплі й позитивні емоції, чого в радянські часи не було. Думаю, потрібен не третій майдан, а продовження другого. Майдан повинен тривати в голові у кожного.
Коли у вас у Берліні сформувалася своя волонтерська тусівка?
- Ще в грудні 2013-го, коли були перші демонстрації, ми почали збиратися і знайомитися. Кістяк український, але команда змішана - там є громадяни і Росії, і Грузії, і німці. У Німеччині зареєстрована організація Ukraine-Hilfe Berlin. Я там починала. Потім стала займатися проектом, який започаткувала моя подруга - Heart for Ukraine.
Повний текст розмови з Мариною Бондас читайте у № 359 журналу "Країна" від 16 лютого 2017 року, а також тут: "16-річного Стьопу взяли за синьо-жовті стрічки. Через кілька місяців знайшли закопаним"
4 
79692
Коментарі