Чорнобилець Володимир Тищенко, 40 років, з райцентру Корюківка на Чернігівщині сімнадцять років чекає від держави квартиру. Сім"я живе в гуртожитку місцевої райспоживспілки по вул. Дудко.
1985 року Тищенка призвали до армії. Служив у Львові. Через рік відправили до Чорнобиля.
— Ми обслуговували Червоноградський залізничний батальйон, — згадує Володимир Іванович. — Із 16 травня по 21 липня 1986-го працював хіміком-розвідником. Направлялися в зону на 10 діб, а пробули 70. Нікому було нас замінити. Щонайменш потрійну дозу опромінення отримали.
Після армії повернувся до Корюківки, одружився. Спочатку оселилися у батьків чоловіка. У трикімнатній квартирі мешкали батьки, Володимир із жінкою Аллою і його брат із дружиною. Коли 90-го народився син Костя, Тищенки вийняли хатку, більше схожу на хижу.
— Донька Настуня народилась, жити не було де, — розповідає Алла Тищенко, 41 рік. Запрошує оглянути їхні "хороми". — Отож у 1995 році дали мені від роботи цю кімнату в гуртожитку. Свого опалення не було. Загальна кочегарка на вісім сімей. 15 градусів — найвища температура, до якої вдавалося натопити. Пелюшок ніде було сушити, батареї холодні. Діти хворіли.
Пізніше Тищенки вибили півстіни між двома коридорами — вийшла маленька зала і дві невеликі спаленьки. Таке "планування" і дотепер.
— У нашій квартирі одне вікно. У залі, — показує Володимир.
Одну спальню, де вмістилося лише ліжко і письмовий стіл, займає Настя, 12 років. Другу — 18-річний Костя із дружиною Анею, 17 років. П"ять місяців тому в них народився син Олександр. Алла з чоловіком сплять у залі. Власними силами добудували кухню, спорудили маленьку грубку, над якою сушать речі.
— Дрова сам заготовляю, рубаю, складаю у дворі, — говорить чоловік. Підкидає полінця. — Коли топимо, намагаємося і їсти зварити. Газ у нас балонний, треба економити.
На грубі щодня гріють двовідерну каструлю води: помитися, випрати. Душової у гуртожитку немає. Туалет надворі. Воду возять бідонами з колодязя за 400 м від дому.
— Поряд із гуртожитком є колодязь, — розповідає корюківчанин. — Та воду з нього не можна пити. Навколо болотиста місцевість. І в колодязі — болото, і на смак, і на запах. А треба їсти приготувати, помитися, дитинку покупати, речі попрати. По 3–4 бідони на день тягаю тачкою чи саночками.
І в колодязі — болото, і на смак, і на запах
Настя показує фото і плакати, які привезла з оздоровлення в Італії. Дівчинка їздила туди тричі. Жила в родині Рити і Фернандо Карзарелла. У них власна поліграфічна фабрика.
— Настя для італійців як рідна. Телефонують, вітають зі святами, — додає Алла. — Сказали, що в гості до нас збираються. Соромно приймати отут.
Голова родини не працює, має статус інваліда. Після Чорнобиля у нього ішемічна хвороба серця, спазм судин головного мозку, гіпертонія. Часто непритомніє, мучать постійні головні болі. З 28 лютого 1991 року ліквідатор стоїть у черзі на житло.
За 21 рік у Корюківському районі квартири отримали лише троє ліквідаторів. Черги чекають 9 учасників ліквідації, 9 переселенців та 12 інвалідів ЧАЕС.
У кабінеті голови чернігівської обласної організації "Союз Чорнобиль України" Анатолія Лігуна, 65 років, висить вишита ікона "Чорнобильський Спас". Її зробила евакуйована з Прип"яті жінка.
— 2005 року придбали 17 квартир для чорнобильців, 2006-го — десять, 2007-го — жодної, — розповідає з обуренням Анатолій Михайлович.
Фактично житлом забезпечувалися лише інваліди. Для другої категорії — ліквідатори, переселенці, ті, що проживають на забруднених територіях, — нічого не купувалося.
— Київ централізовано купує житло чорнобильцям, — продовжує Лігун. — У вересні викупили недобудований будинок у селищі Куликівка. Там для чорнобильців заплановано 55 квартир. Хто захоче перебиратися туди? Поясню: якщо раніше по черзі чорнобильцю треба було купувати квартиру в Чернігові, її купували. Тепер надійшла черга — або погоджуйся на Куликівку, або відмовляйся. Звичайно, будуть такі, що поїдуть. Та на що ж купувати житло в Куликівці, якщо його в Чернігові вдосталь? Тут же і спеціалізований медичний центр для чорнобильців працює.
За словами голови, обласна організація написала листи президентові, уряду та Верховній Раді з проханням відмінити централізоване забезпечення.
— Усі чорнобильські програми мають фінансуватися через обласні адміністрації. Ми краще знаємо свої проблеми. Така ж історія була цього року з оздоровленням. Путівки прийшли централізовано. Наші діти з четвертої зони мали їхати відпочивати в Житомирську область, де теж четверта зона. А місцеві санаторії стояли напівпорожні.
7 
79692
Коментарі