У четвер, 4 грудня, на Байковому цвинтарі в Києві поховали письменника, філософа, дисидента і правозахисника Євгена Сверстюка. Він помер 1 грудня після хвороби, не доживши двох тижнів до 86-річчя.
Вранці о 8 годині у Церкві Різдва Богородиці УАПЦ відбулася архиєрейська Божественна Літургія, яку відправив архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко. Блаженніший Любомир Гузар, єпископ УГКЦ, сказав, що "Помер наш спільний друг". Дзвін, в який били цього дня у церкві, колись на власні кошти Євген Сверстюк привіз із Польщі.
З 11 до 13 у Будинку вчителя відбулося громадське прощання з філософом.
Першими прийшли колишні друзі-шістдесятники: Микола Жулинський, Лесь Танюк, Павло Мовчан, Дмитро Павличко, Іван Драч.
- Кажуть, що 86 років - це поважний вік. Але Євген помер молодим, - вважає дисидент Олесь Шевченко.
- Він був людиною, яка не знала коспромісів ні в чому, - пригадує Павло Мовчан. - Це ті принципи, які були означені до нього і Донцовим, і Маланюком. 60-десятництво зберегло цей принцип - бути собою. Мене завжди дивувала його спроможність всюди відстоювати своє в неагресивний спосіб. Таке відчуття було, що для нього найвищий аргумент - це Бог. Він був людина Божа.
- Після Сверстюка тільки Гузар залишився з філософів, а то все пустишки, - перемовляються дві жінки у натовпі. - Ну, може ще Мирослав Попович.
- Ну ти так не говори. Сверстюку Ющенко ж присвоїв звання героя України?
- Не Янукович же. Одна тільки Ліна Костенко від того звання відмовилася. До речі, буде вона сьогодні? Може, хоч би на похорон до Євгена Олександровича прийшла.
- Їй зараз важче, ніж нам. Ми не можемо нічого від неї вимагати.
Вестибюль Будинку вчителя повний. Люди стоять на сходах. Активісти "Пласту" намагаються утворити вільний прохід від дверей до труни.
Дружина Євгена Сверстюка Валерія дві години прощання своїть в узголів'ї чоловіка. Високо тримає голову, намагається не розплакатись. Примає обійми і співчуття.
О 12 до приміщення з букетами червоних троянд заходять президент Петро Порошенко і прем'єр Арсеній Яценюк. Стоять біля труни 20 хвилин. Прес-секретар президента Святослав Цеголко протискується до президента і запитує, чи поспілкується він з пресою. Той заперечливо хитає головою. Виходять через бокові двері.
Колишній президент Віктор Ющенко з'являєтсья з дружиною ще через півгодини.
- Зараз нам одну реформу треба провести - виграти москаля, - шепоче на вухо Ігорю Юхновському, через дві хвилини виходить.
Розповідає, що востаннє бачився з Євгеном Олександровичем минулої зими - під час революції.
- Він дуже живий був, у форватері всіх цих подій. Я думаю, від нас пішов один з найбільших наших вірників, який непоказово, глибоко інтелігентно відчував українські процеси. У нього було мало емоцій, але світлий і розсудливий розум. В найближчі роки ця втрата нічим не покриється. Ми це відчуємо у нашій філософії.
Історик Володимир В'ятрович бачився зі Сверстюком за тиждень до його смерті.
- 22 листопада, за кілька годин до заходів, присвячених Голодомору, зустрілися в лікарні. Я вперше від нього почув, що він мав зв'язок з націоналістичним підпіллям, коли був в юності на Волині - у юнацтві ОУН. Розказував, що саме ці хлопці з лісу "навчили мене конспірації, що дозволило мені аж до 1972 року бути незаарештованим". Фізично він виглядав змарнілим, але морально був бадьорий. Попросив привезти йому якусь цікаву книжку. Я йому подарував Рея Бредбері.
Правозахисник Мирослав Маринович згадує, як Євген Сверстюк переносив табори:
- Треба було просто бачити - як він ходив по табору, як він тримався у карцері. Це була гідна постава. Пригадую: про одного нашого спільного знайомого, який написав покаяльну і не потрапив до табору, він сказав: "Ех, краще б він таки перейшов через табори". Тому що табір був школою гідності. Для нас у таборі пан Євген був моральним прикладом. Пану Євгену належить одна дуже гарна думка: у нас нема іншої зброї крім моральної. Особливо в той час, коли у нас забрали всі засоби самозахисту, залишився тільки один - це моральна постава. І він цією зброєю володів бездоганно. Він не раз говорив, що якщо ми почнемо змагатися з Росією у підступі і брехні, ми програємо, тому що вони в тих сферах неперевершені.
- Що втратила Україні зі смертю Євгена Сверстюка?
- Вона втратила взірець. Але в мене таке враження, що на землі лежить естафетна паличка. Вона випала з рук пана Євгена зараз. Хтось її повинен підняти. Немає нікого визначеного. Кожен з нас повинен собі сказати: а хто сказав, що це буду не я? Майдан був святом для пана Євгена. Про російську агресію пан Євген казав: це велика небезпека, але не більша, ніж в радянські часи. Ми маємо ту саму загрозу, і той самий інструмент, щоби боротися.
Серед митців, як іприйшли попрощатися з великим гуманічтом, були Тарас Компаніченко, Марія Матіос, Сестри Тельнюк, Святослав Вакарчук.
Майже о 13 годині прийшов Іван Дзюба.
- Ми знали одне одного більш ніж півстоліття, - каже письменник. - Знаково, що Євген помер 1 грудня. Це день референдуму 23 роки тому, а торік - створення ініціативної групи "1 грудня".Для мене він був насамперед другом. Взірцем вимогливості насамперед до самого себе, а вже потім до інших.
Євгена Сверстюка поховали о 16 годині на Байковому цвинтарі неподалік від могили Василя Стуса.
4 
79692
Коментарі