Це природній страх. З одного боку спрацьовує інстинкт самозбереження. Люди остерігаються ситуацій, які загрожують чи можуть загрожувати життю. Адже це найцінніше, що у них є.

Також лякає невідомість. Ми не знаємо, що це таке і що буде після смерті. Наше мислення влаштоване так, що якщо ми щось не знаємо - це лякає. Тому вигадуємо що завгодно, аби заспокоїтись, щоб пояснити поняття смерті. Цей страх викликає бажання відгородити себе від усього, що з цим пов'язано.

Як правило, літні люди не так сильно бояться смерті. Можна сказати, що вони до неї якось більш підготовлені. Я думаю, що звертатися потрібно, насамперед, до самого себе. Адже найбільш правильні поради ми можемо отримати, заглибившись у свою свідомість. Однак можна звернутися й до профільного психолога, який працює зі страхом смерті.

Також у законодавстві передбачено волевиявлення, за допомогою якого можна спланувати свою останню подію в житті. Наприклад, якщо немає близьких, які можуть виконати волю, то у деяких ритуальних службах укладається договір. Можна прописати всі нюанси: яка має бути церемонія, труна, кого запрошувати, чи потрібна музика тощо.

Не завжди є близькі, які можуть про все подбати. Про це знає мало людей, адже ніде не обговорюють такі послуги.

Потрібно бути щирим. Якщо людина при свідомості, з нею потрібно спілкуватися в спокійно, доброзичливо. Адже в цей період ми здатні відкинути всі свої соціальні ролі і по-справжньому бути собою. Все матеріальне перестає мати значення. Близькій людині, яка помирає, потрібно дати турботу і любов. Як би це дивно не звучало, але це, як на мене, найважливіше.

Якщо в несвідомому стані, то можна розмовляти з ним знову ж тихо і спокійно, тримати за руку. Скажіть, що любите, намагайтеся висловлювати доброзичливість. Не потрібно говорити про те, що вам дуже шкода, що ви будете страждати після його смерті, не потрібно плакати над людиною. Не проявляйте жодних негативних емоцій. У такому стані людина дуже чутлива. Коли передаєте негативні емоції, можете зробити перехід важким. Намагайтеся допомогти піти спокійно.

Не слід годувати рідного помилковими надіями. Кожна людина відчуває наближення своєї смерті. Підбадьорювання в цей момент буде виглядати не щирим.

Поговоріть з людиною на приємні теми. Більше слухайте. Перед смертю людина може дозволити собі розповісти те, що все життя тримала у собі. Це дуже допомагає звільнитися від тягаря минулого життя і померти з відчуттям свободи та полегшання.

Дитина починає усвідомлювати смерть з 6-7-річного віку. У нашій культурі склалася традиція приховувати від дітей смерть родичів. Їх не беруть на похорон, їм не розповідають про смерть. Усе що дізнаються діти про смерть бабусь і дідусів - це те, що ті надовго заснули і полетіли на "хмари". Це відбувається, тому що дорослі бояться смерті. Думають, що у дітей вид мертвого родича в труні викличе жах, від якого малеча не зможе оговтатися. Насправді страх у дітей більше викличе брак знань та невідомість.

Говорити про смерть з дитиною варто тоді, коли вона запитає вас про це. Як би вам не було важко сказати, це потрібно зробити. Можна пояснити на прикладі рослин, комах, тварин. Адже вид живої квітки, який в'яне у вазі, засохлої бджоли на підвіконні або тушок риби в супермаркеті не жахливий для дорослих і для дітей. Ми бачимо таке щодня. Адже не секрет, що все має початок і кінець і рухається за колом. Світанок змінюється заходом, а після - знову настає світанок. Точно так само ми народжуємося в цьому світі і з кожним днем свого життя наближаємося до смерті.

Існує навіть напрям в психотерапії - танатотерапия. Його мета — робота зі страхом смерті. У випадках коли цей страх настільки виражений, що створює людині проблеми в багатьох життєвих аспектах. Але людям, що помирають, потрібні більше психологи-провідники. Є спеціалісти, які цим займаються. Їх мало в нашій країні, оскільки попит на їхні послуги незначний.

Літніх і важкохворих в Україні прийнято, у кращому випадку, доглядати вдома, роблять це родичі. В іншому випадку - лікарняне ліжко. Але якщо вдасться домовитися з лікарями, адже наші медзаклади не хочуть псувати собі статистику смертності і приймати на стаціонар безнадійно хворих і вмираючих людей похилого віку. Лікарів будуть лаяти за таке.

Ще один варіант, якщо у родичів є гроші на оплату, це приватні пансіонати для літніх людей. Вони стають в Україні все більш популярними. Зручний варіант для всіх, окрім вмираючого.

Мало? А може це багато? Дивлячись із чим порівнювати. У деяких країнах Африки, Південної Америки, Азії середня тривалість життя набагато менша, ніж в Україні. А років 300 тому цей показник взагалі становив 30 років.

У чоловіків завжди середня тривалість життя була менша, ніж у жінок. Думаю, це пов'язано з тим, що чоловіки у сучасному світі менш емоційні. Тобто у стресових ситуаціях вони тримають усе в собі, не показуючи переживань. Це ще більше погіршує емоційний стан. Стрес впливає на розвиток інфарктів та інсультів, які серед причин смерті стоять на першому місці у світі.