7 березня в селі Ільмівка Городнянського району Чернігівщини загорілася сільрада. Місцеву пожежну команду 5 років як розпустили. Доки їхали пожежники із сусіднього села Перепис і райцентру, від будівлі залишилися тільки стіни.
— Була десята ранку, глянула у вікно, — згадує 53-річна Надія Алішенко, бухгалтер Ільмівської сільради. Нині вона розмістилася в конторі сільгосппідприємства "Прикордонне". — На вулиці звідкись валив дим. У нас, у сільраді, ніякого запаху. Кажу голові: "Давайте глянемо, що горить". Тільки за поріг — а назустріч натовп біжить. Люди кричать: сільрада горить. Подивилися, аж справді дах палає. Кинулися назад, у скатертини в"язали документи, передавали на вулицю. Встигли винести все, навіть віник, швабру і совок.
Будівля загорілася через "жучки", які стояли замість запобіжників у електролічильнику.
— Ми їх точно не ставили, — запевняє бухгалтер. — Електрикою користуємося мало. Світло вмикаємо та один комп"ютер на всю сільраду. Як сталося лихо, пригадала, що, певно, їх встромили під час останніх виборів. Осінню минулого року в сільраді була виборча дільниця. Там чайник включали, запобіжники вибило. Тоді "жучки" й поставили.
Першою гасити вогонь приїхала пожежна машина з села Перепис, що за 13 км від Ільмівки.
У скатертини в"язали документи, передавали на вулицю
— Дороги у нас страшні, — говорить пожежник із Перепису 52-річний Федір Савенко. — Коли приїхали в Ільмівку, сільрада палала, мов свічка. Вилили дві цистерни води. І пальне в нас скінчилося. Добре, що приїхала машина з Городні. Пожежники дали нам п"ять літрів пального, щоб додому доїхати. На виїзд нам видають тільки по 20 літрів.
Пожежнику Федорові Савенку платять на місяць 110–120 грн. Чоловік каже, що днює й ночує на роботі. Дружина носить їсти.
— Зі мною чергує водій голови сільгосппідприємства, — розказує чоловік. — Коли їдемо на виклик, третього шукаємо на вулиці: кого з чоловіків впіймаємо, того й берем. Отак і вартуємо. Одні на десять сіл. Хоча чи не в кожному селі є пожежна машина. В Ільмівці майже нова, у сільгосппідприємстві. Та людям її не дають. Тільки під час збирання врожаю вона за комбайном їздить. У Ваганичах теж непоганий ГАЗ-53. Та шоферів держать не хочуть. У Хоробичах — без мотора, у Деревинах — ГАЗ-66 несправний.
В Ільмівці 150 дворів, 339 жителів. Від власної пожежної охорони люди відмовилися.
— Ходили по дворах, пропонували людям здавати гроші, — каже сільський голова Сергій Гавриленко, 50 років. — Відмовилися. Бо дорого: пальне, обслуговування, ремонт приміщення, зарплата. Пожежних має бути не менше трьох, а в селі, вважай, одні пенсіонери. Тим, хто працюють, сім"ї треба годувати, дітей у люди виводити.
На Чернігівщині зареєстровано 309 сільських пожежних команд. За останні 15 років боєздатними лишилися 268. Утримуються переважно коштами сільрад і сільгосппідприємств. У деяких районах — за гроші населення, як-от у селах Вертіївка, Безуглівка Ніжинського району.
— Область за площею друга в Україні, а густота населення — одна з найнижчих, — розповідає керівник прес-центру обласного МНС Євгеній Дубина, 32 роки. — Населені пункти віддалені один від одного. 75 процентів пожеж виникає саме на селі. Доки машина прибуде з райцентру, що за 40–50 кілометрів, рятувати вже нічого.
Найбільше сільських пожежних команд у Ніжинському, Чернігівському районах — по 23, в Менському — 20. Найменше — у Варвинському, Срібнянському — по три. У Талалаївському та Прилуцькому — по чотири. У Козелецькому, одному з найбільших районів, сільських пожежних команд шість.
— Із 2000 року почали розпаювати майно сільгосппідприємств, — продовжує Євгеній Дубина. — У приватну власність передавали і приміщення пожежних депо, пожежну техніку. Протипожежні формування сільгосппідприємств повинні були перейти на баланс органів самоврядування. Проте законом не визначили механізми відрахування коштів на їх утримання. Тому не всі пожежні команди чергують цілодобово. Техніка в них здебільшого зіпсована. Бракує пального.
Протягом 2000–2007 років до місцевої пожежної охорони перейшли 70 пожежних команд сільгосппідприємств, зокрема три 2007-го.
2 
79692
Коментарі