Росія шукатиме собі нового "Шарія"

Під час президентських виборів проросійські агенти топили за Володимира Зеленського. Росія розраховувала, що з ним вдасться домовитись. До кінця 2019 року ця підтримка ще зберігалась. Потім розтанула. Зеленського почали критикувати. Це сталося, коли Путін остаточно зрозумів, що капітуляції не буде. Умовна точка відліку - 9 грудня. Тоді у Парижі відбувся "нормандський саміт". Ще кілька місяців після нього "шаріївців" запрошували на президентські пресконференції за інерцією. У травні відбулась остання, де вони були присутні. Шарій, канали Медведчука стали інформаційними опонентами влади.

Не було законодавчого обґрунтування, щоб заборонити балотуватись. Так, Шарій не живе в Україні з 2012-го. Але ж сам він не претендував стати депутатом. А називати партію його іменем не заборонено.

Є один показовий момент. Партія Шарія не балотувалась у ті місцеві ради, де не було прогнозованої вірогідності набрати хоча б 5 відсотків. Розуміли, що так можуть розмити проросійський електорат ОПЗЖ, відкусити голоси. Подавались у Харкові, Одесі. Тепер співають там у місцевих рада в унісон з "Опозиційною платформою - За життя". Це доводить, що цими проєктами керують з одного центру.

Переслідування Анатолія Шарія разюче не вплине на його партію з юридичної точки зору. Але репутаційно вони програли. Ще рік тому партія Шарія мала парламентські перспективи. Зараз вони здулись. Можуть розраховувати на 2-3 відсотки. Ця доля спіткала низку інших російських політичних проєктів в Україні, наприклад, партію Пальчевського.

Частково. Зараз є лише одна дієва партія, що орієнтується на Москву, - ОПЗЖ. Але вона безальтернативна. Тобто умовно виборцю може не подобатись обличчя Медведчука і він випаде з проросійського електорального табору. "Опозиційна платформа - За життя" може залізно розраховувати приблизно на 20 відсотків підтримки. Альтернативні проєкти, типу Шарія чи Пальчевського, були напрямлені, щоб збільшити цей рівень. Розраховували на тих виборців, які наче і хочуть жити в незалежній державі, але вважають, що Україна недолуга і без РФ не впорається. Це історія про Україну без НАТО, Європейського Союзу, яка потерпає від Сороса (Американський фінансист, меценат, філософ. Через фонд "Відродження" ініціював створення стратегічної групи радників для допомоги українській владі у проведенні реформ. - Gazeta.ua) та зовнішнього управління Держдепу. Тепер Шарій вже краплена карта. Його політична сила не зможе набрати 5 відсотків, щоб пройти у парламент. Кремлю доведеться шукати нові варіанти. Наприклад, реанімувати Мураєва, розкручувати його. Він навіть канал свій уже має (Володіє каналом "Наш". - Gazeta.ua). Тішить, що їм доведеться починати з нуля. До наступних парламентських виборів не встигнуть.

Хто такий Шарій було зрозуміло давно. Не таємниця, що він працює на Кремль. Його вже намагалися притягти до відповідальності. Служба безпеки відкрила проти нього справу щодо посягання на територіальну цілісність держави. В одному зі своїх відео опублікував карту України без Криму. Тоді ця справа нічим не закінчилась. Натомість сам Шарій почав звідусіль кричати, що він політичний мігрант.

Реального розвитку сьогоднішня справа не матиме, якщо йтиметься тільки про його заяви, відео, висловлювання. Шарій, не соромлячись каже, що в Україні громадянська війна. Єдиний варіант дійсно притягти його до відповідальності - дослідити джерела фінансування. Якщо виявиться, що отримує гроші з Російської Федерації або окупованих територій Донецької та Луганської областей, можна буде працювати. Можливо, вдасться домогтися екстрадиції.

Останнім часом у середовищі президента Зеленського прийняли рішення жорстко зачистити усі можливі канали інформації, які його критикують. Рейтинг падає. Президент це сприймає болісно. Найлегше боротися з проросійськими джерелами інформації, сказавши, що вони - рука Москви. З одного боку - це добре. Тут інтереси проукраїнської частини суспільства та президента співпали. Але Зеленський переслідує іншу мету. Не намагається захистити основи української державності. Це - не щира позиція. Президент сам перебуває у малоросійському ментальному полі. Для нього це можливість показати боротьбу з проросійськими впливами та заробити бали на західному полі. Також він вважає, що це нівелює негатив від корупції всередині команди президента. Мовляв, так, у нас також є проблеми. Але подивіться - є і здобутки. Усе зводиться до того, що Зеленський намагається просто втримати свій рейтинг. Тому російських агентів впливу переслідуватимуть і далі.

Не зможе заробити бали у проукраїнської аудиторії. Для більшості представників патріотичного середовища він вже втрачений герой. Важко розгледіти войовничий дух у пацифіста. Рік тому президент говорив, що достатньо просто "перестати стріляти". У такі разючі метаморфози за короткий проміжок часу віриться важко.

Також президент не зможе повернути виборців, що перейшли до проросійського табору ОПЗЖ. Цей електорат обмежений. Медведчук і його компанія не зможуть стрибнути вище 20-22 відсотків.

Зеленський зараз може розраховувати тільки на ту категорію виборців, яких умовно називають "какая разница". Це люди, які наче і підтримують незалежність України, але плекають радянські традиції. Згадують ковбасу за 2,20 і піонерську молодість. Цим виборцям найголовніше - добробут. Для них Україна не стільки батьківщина, скільки корзинка, що має давати блага. Підчистивши інформаційне поле від проросійських медіа, що критикують діяльність президента, Зеленський може переманити частину цих людей на свій бік.