За її словами, хтось дуже не зацікавлений у пошуку десантників 80-ї бригади, які зникли після бою 5 вересня 2014 року. Їх просто "похоронили".

"Коли тільки почали займатися пошуком хлопців та опублікували перші отримані дані, поступив дзвінок до мене на телефон. Співрозмовник представився волонтером і колишнім військовим. Перше питання, яке він мені поставив: "Хто вам дав право шукати хлопців? Вони вже всі загинули". Спершу я не зрозуміла, чому він дзвонить і що від мене хоче. Згодом, мені почали підтверджувати військові, що ця особа активно цікавиться в соцмережах, хто я і чим займаюсь. Після моєї публічної заяви про погрози він припинив ці речі. Хоча, я відкрита людина і рада будь-якій інформації, яка може допомогти в пошуку. Адже чим більше даних, тим більше результату", - каже Янко.

За її словами, дивно є те, що ця людина близька з військовим командуванням.

"Потім почалися дзвінки людей, яких я не знаю. Вони не представлялися, а казали: "Ми вже поховали своїх дітей, а ви все розворушили. Для чого ви це робите?". Що ж, мені дуже прикро, якщо це так. Але є батьки, у яких не збіглося ДНК з їхніми дітьми. А бійці, яких вважали мертвими, почали виходити з полону на зв'язок. Для мене всі безвісти зниклі вважаються живі, доки я не буду мати на руках документ і бачити тіло. А хоронити їх, допоки не знайдемо, я не буду", - зазначила юрист.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Місцевим діставалось дужче. Одному прострелили обидві ноги" - боєць "Донбасу" про полон

За її словами, очевидно хтось не хоче бачити їх серед живих. Бо це живі свідки, які скажуть хто їх покинув з української сторони і здав в полон, і можливо, спонсорує псевдошукачів, щоб їх ніколи не знайшли.

"Хтось боїться, що хлопці можуть багато розказати. Напередодні, коли вони попали в полон 5 вересня, один з них перезвонив мамі і розказав як командування здавало їхнє місце перебування. Вони змушені були спати в лісі, бо зранку вставали і на місці де стояли палатки було згарище", - розповіла Галина Янко.

×