У селі Вихвостів Городнянського району на Чернігівщині 17-й рік працюють люди із Західної України. Десятеро з них одружилися й залишилися тут назавжди.
На в"їзді до Вихвостова починається новий асфальт. Вивіска сповіщає, що сільгосптовариство "Віра" раде вітати.
Хати в селі не нові, але багато з них ремонтуються. У будинки ведуть свіжопофарбовані газові труби. Контора товариства теж після ремонту. Поруч височить нова православна церква Московського патріархату.
Хата отця Сергія, 28 років, стоїть за 1,5 км від центру. Матушка Віра Миськів, 28 років, запрошує у вітальню. Жінка заклопотана — варить борщ. Каже, батюшка поїхав у справах.
— Владика сказав їхати нам у цей приход на місце померлого священика, — розповідає. — Я сама родом із міста Стрий на Львівщині, а батюшка росіянин — із Башкирії. Перший наш прихід був у Гомельській області. Там будинки акуратніші, новіші, асфальт і газ скрізь. У Вихвостові по селу провели лише торік. Після того поклали дорогу. Та на Чернігівщині природа красива й люди добріші.
Віру Миськів здивувало, що місцеві працюють у неділю. Розповідали їм, що так не можна. Краще сходити до церкви, побути на службі. А тоді й у гості піти, відпочивати.
— Голова сільгосптовариства, Микола Миколайович Конденко, сам на службу щонеділі ходить і подає приклад іншим. У свята намагається робити вихідний своїм працівникам. Люди вже стали менше пиляти дрова в неділю.
34-річна Ганна Курин десять років тому приїхала до Вихвостова з маленького гірського села Верхні Турочки Турківського району Львівщини. Тут жив її брат, покійний отець Віктор.
Жінка влаштувалася в магазин у сусідньому селі Великий Листвен. Із майбутнім чоловіком Василем познайомилася в церкві. Він приїхав на роботу у Вихвостів із Межигірського району Закарпаття.
2001-го Ганна й Василь одружилися. Спочатку жили на квартирі, потім сільгосппідприємство дало їм позику на хату. За будинок у центрі села заплатили 2 тис. грн.
Василь працює на пилорамі сільгосппідприємства, Ганна — у приватному магазині через город. Двох дітей, 3-річного Віктора та 5-річного Валер"яна, у будні батьки залишають удома самих, замикаючи двері.
Ганна запрошує до хати. Тут у подружжя і вітальня, і їдальня. Велику кухню ще будують. Господиня прибирає крихти з клейонки на столі.
На Чернігівщині природа красива й люди добріші
— Хліб я сама печу. Так дешевше. Люди в селі неекономні, — каже. — Живуть одним днем — сьогодні зарплата — поїли смашно, а завтра — як получиться. Ми з чоловіком на всьому економимо і складаєм гроші на стройку. Спочатку на газ, потім поставили новий сарай. Тепер купили піноблоків на прибудову. Тут занедбаний двір був. Сміття скрізь, палки. Вибачте, гусячого говна на веранді на три пальці лежало.
Якби на батьківщині була робота, не їхала би на Чернігівщину, зізнається Ганна.
— Тут у колгоспі роботи повно, а молодь вулицями тиняється. П"ють. У нас удома молодого нікого не побачиш. Усі на заробітках, — веде далі. — У Вихвостові все рівно люди щедріші за наших. Кум он поміг із деревом, щоб кришу помінять. Голова товариства багато зробив. У нас дитина хворіла, мотались із больниці в больницю, а жуки картошку гризли. Так він найняв людей, щоб потруїли.
Подобається жінці, що місцеві необразливі. У її селі довго кривду тримають.
— І земля у Вихвостові добріша, — додає. — У нас треба робить у поті чола, і то родить тільки картопля. Тут помідори свої, огірочки, виноград, і все росте. Та все одно додому тягне. Красиво в нас. Та не поїдеш уже нікуди. Приріс, то вже будеш сидіти на одному місці.
На початку дев"яностих молодь намагалася виїхати з Вихвостова. Головою колгоспу тоді став агроном Микола Конденко. Почали запрошувати людей з усіх усюд.
— На сезонні роботи традиційно приїжджають хлопці й дівчата з сіл Західної України, є також люди аж із Магнітогорська, Криму, — розповідає голова Вихвостівської сільської ради Олександр Акуленко, 42 роки. — Тепер у сільгосптоваристві працює половина місцевих, половина приїжджих. Заробітчани живуть у реконструйованому під євро готелі або в такому самому гуртожитку біля ферми. Тим, хто хоче залишитися, підприємство надає безпроцентну позику на купівлю хати. Багато живуть нереєстрованими. Буквально вчора прийшла жінка, збирається народжувати. Мешкає непрописаною вже два роки.
Доярки й механізатори товариства в сезон заробляють понад 2 тис. грн.
У селі живе 1037 людей. Щороку народжується 15 дітей. 1991 року в школі було 65 учнів, нині — 130.
8 
79692
Коментарі
2