Маємо розповісти світу про російські концтабори на Донбасі - політолог

Ці слова Путіна нічого не означають. Він постійно говорить подібні речі стосовно Абхазії, Південної Осетії, Придністров'я. Проте ці регіони, куди ступила нога російського солдата, вже роками знаходяться у перманентній деградації, - говорить Костянтин Батозський. - На жаль, останнім часом те саме відбувається на Донбасі. Території, що знаходяться під зовнішнім російським керуванням, використовуються Кремлем лише як мілітарний плацдарм. Єдине, що там робиться, - створюються робочі місця для обслуговування російського військового контингенту.

Потрібно вимагати відкриття Донбасу, відновлення сполучення з Україною. Останній рік наша влада будувала інфраструктурні об'єкти на пунктах перетину, ремонтувала дороги. Зараз це стоїть без діла. Це дивно корелюється з урочистими промовами з Офісу президента. Адже дороги будуються для людей. У порівняння з минулим роком, втратили зв'язок з окупованими територіями. Він прив'язував людей до України, з'єднував сім'ї. Натомість тепер ці території ізольовані, туди можна потрапити тільки через Росію.

Наступного року у Росії пройдуть вибори до Державної Думи. У передвиборчій боротьбі будуть приймати участь зовсім дивні партії, які з'явились недавно. Це - партії війні, які відкрито виступають за знищення України як явища та приєднання Донбасу до складу Росії. Наприклад, партія російського письменника, який воював на стороні терористів на Донбасі Прилепіна "За правду", партія "Родина". Це - ультранаціоналістичні політичні сили. На фоні зміни законодавства та полегшення умов потрапляння у парламент, вони можуть пройти у Держдуму. Було б наївно думати, що на тлі існування цих партій, ізоляціоністського курсу Росії, зростання ненависті у суспільстві, підхід РФ до України якось зміниться. Режим Путіна завжди буде прагнути підкорити нашу державу. У цих умовах будемо жити наступні роки.

З одного боку є реальні зрушення. Перш за все мова про так зване перемир'я. Воно не повноцінне, обстріли трапляються часто. Але гине значно менше людей. Градус насильства зменшився, нехай воно не припинилось повністю. Розпочали розбудову КПВВ. Це добре, але малоефективно і відірвано від реального життя. Для людей важлива не гарна будівля Центру надання адмінпослуг, а зручність цього процесу. На жаль, зараз він дуже бюрократизований. Щоб отримати паспорт, якусь довідку з ЦНАПу чи банку, доводиться інколи чекати не один день. Зупинитись немає де, тож доводиться їздити по кілька разів. Це дуже складно, адже кордони закриті. Україна зі свого боку мала б надати можливість мешканцям окупованих територій десь переночувати. Побудувати хостели, місця гостинності. Це є важливою потребою для мешканців окупованого Донбасу. Важливіше за гарне відділення Укрпошти на кордоні. Тож хотілося б, щоб політика стосовно окупованих територій була більш практичною і менш спрямованою на піар.

У Мінську сформували дуже репрезентативну делегацію. У складі є представники переселенців з окупованих територій - Сергій Гармаш та Денис Казанський. Але Росія майже вийшла з цього процесу. У Мінську Україна говорить зі стіною. Дмитро Козак, уповноважений російського президента з українського питання, ще влітку заявив, що не бачить сенсу зустрічатись зі своїм колегою Андрієм Єрмаком. Мінський процес буксує, нікуди не рухається. Той факт, що не змогли традиційно під кінець року домовитись про обмін полоненими, говорить про те, що формат скоріше мертвий, ніж живий. Наша влада має визнати це.

Головне правило дипломатії: перемовини мають тривати завжди. Але вони не повинні бути прив'язані до одного майданчика. Якщо не виходить з Мінськом, треба шукати інші формати. Від збільшення кількості нашої делегації ситуація не зміниться. Поведінка Росії залежить від настроїв Кремля. Цього року після заяви Козака, який відмовився від зустрічі з Єрмаком, стало зрозуміло, що щось трапилось. До цього перемовини були досить динамічними: проходили обміни, домовились про припинення вогню. Це "щось" називається втратою довіри.

Очевидно, Київ пообіцяв Москві якусь поступку, проте не виконав обіцянки. Це може бути що завгодно, можливо утворення Консультативної ради, можливо щось інше. Путін як носій бандитської етики вважає, що його кинули. Тож Росія замість того, щоб грати у шахи, просто перевернула дошку. Українська влада намагалась перемогти Росію її ж методами - брехнею та маніпуляціями. Це дуже аматорський підхід. Обіграти імперію КГБ, яка роками працює над знищенням української державності, не так просто.

Треба казати правду. І на Заході й українському суспільству. Нагадувати світу, що у нас йде війна. Можемо зачепитись за порушення прав людей. Усі зусилля нашої дипломатії повинні бути задіяні, щоб донести цю історію до Заходу. На її основі ініціювати впровадження нових санкцій проти Росії як держави та окремих її чиновників. До цього треба додати порушення прав людини у Криму. Зараз окупаційна влада взяла курс на повне знищення кримських татар. Їх громадські організації переслідують, людей саджають у тюрми, залякують. Російська Федерація у своїх законах заборонила росіянам ставити під сумнів цілісність країни. Тобто на території РФ не можна казати, що Крим це - Україна. Це - ознака ворожості. Треба наголошувати про це західним партнерам. Маємо усі шанси бути почутими. 2021 рік стане першим роком роботи нової американської адміністрації Джозефа Байдена. Також наступного року має відбутись переобрання президента Франції та канцлера Німеччини. Це - зручний час для нас, щоб збільшити коло союзників. Потрібно збільшувати тиск на РФ. А не возити у Мінськ делегацію, яка говорить сама з собою. Це не ефективно і принизливо.

Повинні бути державою у повноцінному розумінні цього слова. Посилювати свою армію, інвестувати в обороноздатність. Давати військовим можливість захищати країну. А не стримувати їх. Коли військові сидять в окопах і не можуть атакувати ворога, вони деградують. Наше гібридне перемир'я дуже демотивує військо. Треба дати свободу для військових на спеціальні операції у тилу ворога. Треба знищувати ватажків терористів. Поводити себе як сильна, рішуча держава. Операція з вагнерівцями (СБУ начебто провела спецоперацію, яка мала на меті виманити з РФ і затримати бойовиків російської нелегальної приватної військової компанії Вагнера, які воювали на Донбасі. Зокрема, причетні до збиття малайзійського боїнга, жертвами якого стали 298 цивільних, і українського літака Іл-76, коли загинули 49 військових. Проте її зупинили на вимогу голови ОП Андрія Єрмака. – Gazeta.ua) довела, що Україна спроможна на масштабні заходи. Проте влада сама ж зв'язує руки війську.

Не варто довіряти словам Путіна. Він постійно бреше. Росія ніколи не виведе війська з Молдови. Єдиний можливий маршрут - через Україну. Уявіть собі цю картину, коли російська техніка, танки, солдати йдуть українською територією. Добра з цього не буде. По-друге, подібні дії стали б поганим сигналом для Абхазії, Південної Осетії, та Вірменії, яких Росія вважає своїми васалами. По-третє, Путін ніколи не зробить це під тиском Заходу. Ніколи не виконує того, про що його просять. Звільненню опозиціонера Михайла Ходорковського передувала дуже тривала непублічна робота з залученням західних лідерів. Путін робить щось тільки коли йому в коліна падають іноземні дипломати. У ситуації з Ходорковським мова йшла про міністра закордонних справ Німеччини.