— У нас довкола ліс, сосон багато, білки часто скачуть по гілках, — розповідає Анастасія Года. — Діти казали, що білченята лежали разом із гніздом. Їх довго не чіпали, думали, що повернеться мама. Але коли споночіло і вона не з"явилася, забрали додому.
Домашня кішка Мурка перед тим народила кошеня. Але воно було слабке і померло. У кішки ж було багато молока, тому білченят вона прийняла відразу.
Одне з них загинуло, а решта жили з мамою-кицькою у коморі. Господиня каже, що білченята були схожі на пацюків — із довгими тонкими хвостами.
— А як підросли й почали виходити з комори, то ми вже не мали від них спокою, — додає жінка. — У хаті гасали по стінах, меблях, фіранках — як по деревах. Нас не боялися, по нозі плиг-плиг — і на голові. Посидить — і знову кудись летить.
Коли білченята почали робити шкоду — перегризли шнур до телевізора та обдерли фіранки — їх винесли на подвір"я і закрили в клітці.
Однак вони там довго не затрималися — вигризли дірку й утекли. Спочатку бігали по подвір"ї, потім перебралися на вербу і ялинки поруч. Кицька місця собі не знаходила. Підходила до дерева, спиралася лапками і нявчала, а вони тільки — фир-фир. Зараз білченята зрідка забігають або рано-вранці, або ввечері, коли людей менше.
Мурка ж вигодовує сусідське кошеня, від якого відмовилася мама, пише Газета по-українськи.
2 
79692
Коментарі