Народна майстриня Катерина Таращук, 74 роки, з міста Прилуки на Чернігівщині виготовляє із картону манекени відомих людей. Сама малює обличчя. Наряджає у власноруч вишиті сорочки та спідниці.

Катерина Семенівна ходить по квартирі з палицею. Жінка вбрана в традиційний український костюм власної роботи. З-під довгої спідниці виглядають китайські пухнасті капці.

Кімната завішана рушниками, одягом. На килимі ручної роботи висять картонні манекени. Вони вбрані у вишиванки.

— З них і почалися мої картонні манекени з обличчями, — показує  жінка. — Якось їздила на виставку народних ремесел у Пирогове під Києвом. Зосталися чудові фотографії. З них і малювала.

Улітку 2005-го на виставку народних ремесел у Прилуках майстриня зробила манекен Юлії Тимошенко.

— Тут вона виглядає молодшою, — говорить і знімає картонну Тимошенко в білому вбранні з балконних дверей. — Може, вона і не ідеальна, але я її люблю. А під час помаранчевої революції вишила плаття революціонерки. По некрашеному полотну йде чорно-біла вишивка. Серцевинки квітів зробила оранжевими.

Пізніше майстриня виготовила манекени своїх улюблених співачок — Раїси Кириченко та Ніни Матвієнко. Малювала з фотографій у журналах.

— Обличчя знаменитостей одразу привертають увагу, — розповідає. — Люди дивляться спочатку на лице, а потім на вишиванку. Правда, своїх знаменитостей я виставляю тільки в Прилуках. У Чернігів чи Київ не вожу. Несолідно якось.

Є у майстрині й манекени з обличчями звичайних людей.

— Одного разу намалювала блондінку з зеленими очима, — продовжує. — На виставці підійшов один хлопець. Років тридцять на вигляд. Як пристав: продайте. Сказав, що повісить її над кроваттю й буде дивиться. І так причепився, що мусила подарувати. Пізніше пробувала блондінку намалювати по-новому. Не вийшло такої самої. Старша получилась.

Катерина Семенівна народилась у селі Вересоч Куликівського району Чернігівщини. З дитинства мріяла стати художником.

— Дітей у сім"ї було семеро. Бідували дуже, — згадує жінка. — Ниточку, лєнточку чи красочку давали сусідські дівчата. Я все малювала та вишивала. Узори підглядала на посуді, на старовинних рушниках. У 1957 році закінчила Київське училище прикладного мистецтва, вишивальне відділення. Вишивки збирала по всьому колишньому Союзу. Побувала в Середній Азії, Прибалтиці. За розподілом направили на фабрику виробів народної творчості в Решетилівку Полтавської області. Була художником по вишивках. На виставці в Москві за мої вишиванки дали премію. За неї купила собі кролікову шубу.

Коли в Прилуках відкрилася панчішна фабрика, майстриня переїхала ближче до дому. На фабриці працювала художником по шкарпетках.

— Наші мужчини сміялись, що на чоловічих шкарпетках узори були як на вишиванках, — сміється.

Катерина Таращук 14 років була одружена із розведеним чоловіком. Своїх дітей не мали.

— Як аліменти виплатив, зовсім запив, — Катерина Семенівна показує фото прапорщика. — У 1984-му розвелись. Через два роки вийшла на пенсію й знову захопилася вишивкою.

Майстриня вишиває переважно гладдю, робить витинанки. Свої роботи дарує музеям, церквам.

— Продаю зовсім мало, — каже жінка. — Найдорожче — сорочку за 200 гривень і рушник за 250. Над тим рушником сиділа два місяці. Тому оцінюю його у 500 гривень. Але таких грошей не дають.

×