Фото: mirovich.media

Країни Заходу не хотіли розпаду СРСР. Вони прагнули щоб радянська ідеологія стала менш канібальською, і такий президент, як Горбачов - їх повністю влаштовував. Вони боялися розпаду СРСР тому, що побоювалися за долю величезної радянської армії і ядерної зброї. Але події 1990-1991 року увійшли в турбулентність і вже розвивалися самі по собі. СРСР розпався відносно мирно і похмурі прогнози західних радників зазнали краху, пише mirovich.media.

"Думаю, ніхто не буде сперечатися з тим, що десь до початку вісімдесятих років совкова ідеологія зазнала остаточного краху. Та ж сама війна в Афганістані виглядала дуже дивно і анахронічною коли пацани з панельних будинків в кросівках "Адідас" їхали вмирати за більшовицькі казки столітньої давності", - розповідає Максим Мирович.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ціни в СРСР і сьогодні: що можна купити на середню зарплату

Крах радянської системи спочатку заклали в її догматичній міфології. Як вірно відзначали різні дослідники радянського ладу, на зразок Сема Харріса, Карла Поппера або Бертрана Рассела, радянська система в СРСР носила риси релігії. В ній були "пророки" на кшталт Карла Маркса, "месії" на кшталт Леніна і їх учні - "апостоли". Всі люди, вірні системі, повинні були в підсумку потрапити в аналог "раю" - комунізм, на шляху до якого потрібно знищити масу ворогів.

У 1920-1930-ті роки, серед малограмотних селян і робітників подібна система мала вигляд "науковості". Крім того, вона нагадувала релігійні догмати і заповіді, жити за якими навчали в дореволюційних школах, так що ніякого протиріччя тут не виникало. Але вже до 1960-70-х років виросло нове покоління з набагато більш широким кругозором, яке стало брати під сумнів радянську догматику. Як підсумок - радянська ідеологія в 1970-ті зійшла спершу на анекдоти, в 1980-ті - на критичні статті. А до 1985 року вже ніхто не вірив, що настане якийсь там "комунізм", де все буде безкоштовно.

Люди зрозуміли, що це все були казки для робітників і селян 1920-х - вигадки про світ майбутнього, де буде безкоштовна їжа і одяг.

Якщо в 1940-50-і роки майже вся інформація про життя за межами СРСР була недоступною для більшості громадян, то до 1970-80-х років, з ростом глобалізації та поширенням радіо і телебачення, інформація стала більш доступною, з'явилася можливість порівнювати. В загальному недурні і працьовиті радянські інженери, лікарі, робітники побачили, що їхні колеги на "загниваючому Заході" живуть набагато пристойніше, ніж вони самі в СРСР.

Наприклад, звичайний робочий в США міг собі дозволити непоганий будинок з обстановкою, особистий автомобіль і закордонні подорожі, тоді як радянський робочий в кращому випадку тулився з сім'єю в безкоштовній панельній квартирці, жив від зарплати до зарплати, а з усіх розваг мав тільки хокей по телевізору та пиво чи горілку з друзями.

"Про це чомусь не пишуть дослідники краху СРСР, але як на мене - це була одна з головних причин краху всієї радянської системи", - повідомляє Мирович.

Радянський диктат 1920-1950-х тримався на інформаційному дефіциті. Громадяни в СРСР були, фактично, відрізані від незалежних джерел інформації, а про всі відбуваються в світі події дізнавалися зі сторінок радянських газет.

З плином часу таку інформаційну блокаду стало організовувати все складніше. Радянські громадяни стали виїжджати за кордон і привозити розповіді про те, як там насправді йдуть справи. Стало з'являтися безліч радіостанцій з нерадянської трактуванням тих чи інших подій в світі. Додало масла у вогонь і приховування радянським урядом всієї правди про репресії 1930-50-х, про Чорнобиль і війну в Афганістані - розкриття справжніх цифр і статистики про ці події справило ефект вибуху бомби.

Прихід інформаційного суспільства, де кожен має право на вільне одержання, розповсюдження і трактування тієї чи тієї інформації, і став однією з головних причин краху СРСР. Комуністична партія зі своєю "єдино вірної" трактуванням подій стала смішним і безглуздим атавізмом.

×