Фото: UA: ПЕРШИЙ

Цьогоріч минає 35 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою в історії людства. До роковин суспільний телеканал UA: ПЕРШИЙ створив документальний проєкт "Люди Зони" (режисер Олексій Мулявін). Його покажуть в ефірі 26 квітня о 20.00.

Про проєкт розповідає його авторка Євгенія ПОДОБНА.

Про наслідки аварії на ЧАЕС сказано і написано дуже багато. Що нового в підході проєкту "Люди Зони"?

- Щороку у квітні бачимо матеріали про аварію, евакуацію, переселенців, ліквідаторів. Є ще стереотип, що зона відчуження навколо ЧАЕС – це сталкери, мутанти, містика. Ми хотіли відійти від усталених "канонів". Спробували подивитися на тему під іншим кутом. Після аварії минуло 35 років, і зона суттєво змінилася. Вирішили поговорити не про минуле, а про теперішнє і що буде далі. Показати зону через долі та історії людей, які з нею пов'язані.

 

Хто ці люди?

- Науковці, дослідники, інженер, колишній сталкер, мешканці Чорнобиля, які залишилися там після аварії.

Частина наших героїв працюють у зоні відчуження вахтовим методом. Але проводять у зоні чи не більшу частину життя. Цікаво було зрозуміти, чому обирають такий шлях — працювати в небезпечному місці, де існують суворі правила та обмеження. Вони не були пов'язані з зоною до аварії. Що змусило їх приїхати сюди?

Є серед героїв літня сімейна пара Маркевичів, яка живе в зоні постійно. Він — корінний мешканець. Зізнається, що просто не може більше ніде жити, бо це його рідне і міцний зв'язок із цим місцем неможливо розірвати. Дружина — киянка, музикантка й музикознавиця. Поїхала до зони за ним. Одружилися в рік аварії, восени 1986-го. Ми запитали в них, яка вона, зона? Сказали, що спокійна і благополучна. Бо в Києві тривожні й знервовані люди постійно метушаться і поспішають. Тут такого нема.

Одна з особливостей людей зони - вони дуже відкриті, щиро закохані у свою професію і в те, що роблять.

 

Чи відчувається якась їхня інакшість, відчуженість?

- Зовсім ні. Наші герої дуже цікаві й фанати своєї справи. Зоолог Денис Вишневський 20 років у зоні. Це людина енциклопедичних знань. Вивчає тутешніх тварин. Як вони поводяться, хто з них і раніше жив тут, а хто прийшов із Білорусі. Він розставляє фотопастки, а потім переглядає тисячі знімків, щоб знайти, де там вуха рисі промайнули чи ведмідь потрапив в об'єктив. Обійшов зону вздовж і впоперек.

Етнограф Ростислав Омеляшко був філологом. 25 років тому на власному ентузіазмі зумів зібрати сотню добровольців для етнографічних експедицій. Серед них була письменниця Ліна Костенко. Радіаційне забруднення "накрило" Полісся — один з найархаїчніших регіонів України. Поліщуки в цих селах були дуже близькі до свого коріння. Аж до аварії дотримувалися прадавніх традицій і користувалися реманентом, який зараз можна побачити хіба в музеях. Уявіть собі: поряд атомна електростанція — один з останніх здобутків прогресу, а за кілька кілометрів люди відзначають русалчин тиждень. Живуть у хатах ХІХ століття - з піччю, старовинним приладдям.

Багато хто крутив пальцем біля скроні, мовляв, навіщо туди їхати - небезпечно. Вони обійшли всі села зони відчуження. Також - компактні поселення переселенців із зони у Житомирській та Рівненській областях. Зібрали 62 тисячі експонатів. Скрині, ступи, серванти ручної роботи, діжки, рибальське та бджолярське приладдя, рушники, сорочки. На одній старовинній іконі Ісус зображений у шароварах і сорочці, пострижений "під горщик". Деякі речі були "чистими", інші проходили дезактивацію.

Під час експедицій фіксувалося, в якій хаті що знайшли. Учасники намагалися знайти документи, щоб відшукати власників і з'ясувати в них призначення предметів і їхню історію. Також записували пісні, традиції. Нереальна за обсягами робота. І все почалося з ініціативи однієї небайдужої людини.

 

Я багато років працювала з чорнобильською темою, але нічого не знала про поліщуків. Бо одна справа Чорнобиль і Прип'ять, інша — села довкола. Ми побували в Річиці. Це наче паралельний світ. Там збереглися дерев'яні хати. Село Копачі "поховали" в землю. Все, що від нього лишилося, — це дитячий садок, спогади місцевих і експонати, які вдалося зібрати нашому героєві.

Пан Ростислав розповів нам, що після відселення багато людей швидко помирали. Ностальгія і туга за рідними місцями вбивала їх більше за радіацію. А самопоселенці чи самосели в зоні відчуження живуть досить довго. Хоча дивно їх називати так. Це люди, які повернулися додому.

Але там зберігається високий радіаційний фон.

- Є безпечні місця, де фон нормальний, а за кілька метрів, буквально поряд - рівень забруднення в тисячі разів перевищує допустимий. Такі місця називають "гарячими точками".

У Чорнобилі лабораторія роками досліджує стан повітря, води, ґрунту, рослин й оприлюднює результати — скільки небезпечних елементів у тому чи іншому місці. Протягом усіх зйомок нас супроводжували співробітники зони відчуження, які чітко знали, де бути безпечно, а до яких місць краще не підходити. Також ми, машина, техніка щоденно проходили дозиметричний контроль, а після відвідин ЧАЕС та зйомок під аркою ми всі пройшли ЛВЛ - лічильник випромінювання людини. Тут є суворі правила радіаційної безпеки. Наприклад, не можна їсти на відкритому повітрі. Діє комендантська година.

Масова культура зображує зону відчуження як місце сталкерів та мутантів. У цьому стереотипі є раціональне зерно?

- Зоолог дасть вичерпну відповідь, чи живуть у зоні триголові собаки і шестилапі миші. Ми навіть покажемо мутанта, якого йому вдалося знайти. Але чи пов'язано це з радіацією?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Журнал "Країна": Чим став Чорнобиль для України. 35 років після аварії

Покажемо й колишнього сталкера, чиє життя з 18-річного віку пов'язане з зоною відчуження. Зараз він її офіційний співробітник і працює провідником. Тепер тих, кому спало на думку нелегально проникнути в зону, відмовляє від такої ідеї. Саме з міркувань безпеки.

Які загалом міфи розвінчує проєкт?

- Перший стосується безпечності зони. Існує дві крайності. З одного боку, патологічний страх, що як тільки заїдеш у зону - захворієш на рак і відросте хвіст. А з іншого — легковажність. Мовляв, там безпечно, хоч воду з калюжі пий.

Із виходом серіалу HBO "Чорнобиль" у зону відчуження ринули ще більші потоки туристів. Комусь цікаво побачити на власні очі ці місця, дізнатися про них більше. А хтось сприймає це як екстремальну пригоду, одягає камуфляж, берці й готується до зустрічі з мутантами. Є люди, для яких поїздка в зону як подорож до Діснейленду. Їм конче треба зробити селфі з дозиметром біля гарячої точки. До зони варто ставитися з повагою. Тут сталася катастрофа, трагедія для тисяч людей.

Другий міф — про життя у цих місцях. Думають, що там пустка і дуже дивуються, коли дізнаються, що в Чорнобилі працює храм, готель, магазини, їздять машини, затемна — світиться в вікнах, бо тут працює багато людей.

Можливо, проєкт змусить задуматися про наше ставлення до природи. Зона відчуження довела, що людина для диких тварин страшніша за радіацію. Бо витіснила фауну з її природного середовища. Кажуть, зона стала схожа на середньовічну Європу. Замість заводів — ліси й багата фауна: лосі, козулі, лисиці, коні Пржевальского, вовки, рисі. З 2016 року на її території офіційно створили природний заповідник. Можливо, зону відчуження за кілька десятиліть варто перейменувати у зону відродження.

Це місце трагедії, але воно має потенціал. Передусім науковий, адже це унікальне місце для досліджень біологів, фізиків, радіоекологів, соціальних антропологів, істориків. Учені зі всього світу переймають досвід українців.

Вам вдалося потрапити на 4-й енергоблок. Які були відчуття?

- Ми були під "аркою" — новим безпечним конфайнментом, а не під тим "укриттям", яке побудували після аварії. Мене не полишала думка, що десь там досі є тіло Валерія Ходемчука (старший оператор головного циркуляційного насоса 4-го енергоблока реакторного цеху Чорнобильської АЕС, - ред.). Це єдина людина, чиї останки не знайшли під час ліквідації.

Знімали роботу одного з героїв проєкту — інженера, який працює над тим, щоб 4-ий енергоблок став максимально безпечним. Він із династії енергетиків ЧАЕС.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Керівництво розводило рибу в забрудненому радіонуклідами ставку-охолоджувачі. Збували її людям"

Що кажуть науковці - коли там може відновитися повноцінне життя?

- Навіть якщо буде спосіб зробити зону відчуження абсолютно безпечною, чи багато людей приїде туди жити? Адже загалом села в Україні масово пустіють і вимирають. Молодь їде в міста.

Існує думка, що це має бути природний заповідник, місце пам'яті та науки. Думаю, так воно і буде за нашого життя.

×