– Знаєте, пацани, після тої книжки з хати вийти боявся, – каже один із бандюків у "Злодійській трилогії" Сергіуша Пясецького.
Роман про кримінальний світ міжвоєнного Мінська читаю в метро. Злодій-"форточник" Філіп Лисий розказує колегам, що земля – кругла, як кавун. А всередині наповнена вогнем так, що от-от вибухне. "Блатні" кепкують із товариша. Не всі вони вміють читати. Сперечаються і доходять висновку: "Книжки пишуть фраєра, аби таких самих дурити. А людина має вчитися від іншої, як малий кіт від старшої кицьки".
Написав "трилогію" такий самий злодій. Літературний талант Пясецького проявився у тюремній камері. Я замовив собі в Польщі, мовою оригіналу.
Братуха, помнишь меня?
Завжди мав звичку не зупинятися ні перед чим, якщо на горизонті з'являється цікаве чтиво. Колись потоваришував із братами Степановими. Серед дефіцитів на їхніх полицях припадала пилом моя захмарна мрія – "Книга майбутніх командирів". Дружити зі Степановими забороняли всім дітям у дворі. Старший із них учився в спецшколі. Мій одноліток, але помер від гепатиту пару років тому. Стільки ж я не бачив його меншого брата. Чув лише, що той став кишеньковим злодієм, аби заробити на дозу. Про наркоту дізнався від старшого. Батьки махнули рукою на обох, виїхали до Німеччини – щоб урятувати хоч наймолодшого сина.
На майданчику біля ліфта натикаюся на трьох типів.
– Тихо, мы не одни! – відчувши мене спиною, різко повертається один. – О, здоров, братуха, помнишь меня? – на розпухлому обличчі з'являється гнилозуба посмішка. Це – середній Степанов, який недавно вийшов після чергового строку. – Ты как, и дальше книжки читаешь? Хорошие книжки хоть?
Відповісти не встигаю – двері ліфта зачиняються. Удома довго стовбичу перед книжковою шафою, намагаючись знайти для нього щось цікаве. І помічаю, що так і не повернув колись позичену "Книгу майбутніх командирів".
4 
35413
Коментарі
1