Верховна Рада ухвалила Закон "Про мови в Українській РСР" 28 жовтня 1989 року. Українська мова вперше отримала статус державної.

Потреба у законі виникла через тотальну русифікацію, що тягнулася ще з періоду згортання українізації 1930-х років. Ініціатива його прийняття належала представникам культури та письменникам. Проєкт закону схвалили на установчих зборах Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а доопрацювали у Верховній Раді.

У ст. 2 і 3 закону йшлося, що "Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя". При цьому країна мала створити необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей. Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР визнавалися українська, російська та інші, які саме, не зазначалося.

Державні акти мали приймати українською мовою, а оприлюднювати ще й російською. Офіційні документи, зокрема паспорт, виконувалися двома мовами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому українець у великому місті переходив на російську

Регулював закон і сфери освіти, науки, культури, юриспруденції тощо. Так навчання та виховна робота мали вестись українською мовою, утім вивчення російської було обов'язковим. Зберігався і вільний вибір мови навчання. Науковці мали право оформлювати свої роботи українською чи російською мовами, за бажанням. У культурі панівне положення зберігали обидві мови, однак держава мала забезпечити розвиток україномовного кіно і театрального мистецтва.

Мовою офіційних ЗМІ могла бути як українська, так і мови інших національностей. У сфері обслуговування споживачі могли вільно користуватися мовою, прийнятною для себе.

Попри збереження у державі значної ролі російської мови, закон став першим вагомим здобутком національно-демократичних сил на шляху до незалежності. Пізніше на його підставі склали державну програму розвитку мови на період до 2000 року. Утвердження української мало відбуватися у регіонах поетапно.

Закон діяв понад 20 років. Його змінив 2012 року антиукраїнський закон "Про засади державної мовної політики", відомий як Ківалова-Колісниченка.

×