2 березня 1918 року Мала Рада ухвалила закон про громадянство Української Народної Республіки. Новим статусом прагнули замінити колишнє російське підданство в незалежній Українській державі.
За 2 доби законом про реєстрацію громадянства УНР сформували правила його набуття.
Громадянами УНР могли стати люди, які народилися на території України, постійно проживали на ній та погодилися отримати свідоцтво про громадянство.
Стати громадянами могли й українці чи іноземці, які проживали на території України не менш як 3 роки, мали роботу чи промисли та не займалися антиукраїнською діяльністю. Були й винятки. Наприклад, людина могла стати громадянином, проживши тут менше ніж 3 роки, але довівши за допомогою документів чи свідків тісний зв'язок з Україною.
Питання про надання громадянства належали не до компетенції найвищого органу державної влади, а до Міністерства внутрішніх справ УНР. МВС же здійснювало перевірку претендентів, що викликало численні обурення. Реєстрацію проводили міські та волосні управи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знайшли сторічний лист із вимогою прийняти мовний закон
Для отримання свідоцтва про громадянство люди мали протягом 3 місяців скласти урочисту присягу на вірність УНР та сплатити гербовий збір. Якщо людина не хотіла ставати громадянином УНР, то мала подати заяву, вказавши громадянином якої країни хоче бути. Тоді отримувала тимчасове свідоцтво на проживання в УНР і час покинути її. Подвійне громадянство не дозволялося.
За жінками та неповнолітніми дітьми закріплювалося громадянство чоловіка.
Громадяни мали право обирати владу та бути обраними до законодавчих органів, державно-громадських закладів, отримували всі державні гарантії. Водночас були зобов'язані підтримувати державу, дотримуватися її законів, оберігати від ворогів, підтримувати порядок, свободу і справедливість.
Представники національних меншин назвали закон недемократичним та вимагали визнати громадянами всіх без винятку, хто на день опублікування або навіть до початку Першої світової війни постійно проживав в Україні. Правники намагалися покращити закон у квітні 1918 року, але не встигли через гетьманський переворот.
25 (12) лютого 1918 року Центральна Рада затвердила закон "Про заведення в Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час". За законом відтоді 15 лютого ставало 1 березня, а годинник переводився на 1 год. і 8 хв. назад.
Питання про перехід на григоріанський календар для українських урядовців активізувалося з початком мирних переговорів з країнами Четверного союзу в Бресті та укладенням 9 лютого Брестського мирного договору. Але в цьому їх випередила радянська Росія, яка за день до підписання цього договору оприлюднила декрет раднаркому про перехід на західноєвропейський календар. Згідно з яким, після 31 січня старого стилю наступало 14 лютого нового.
23 лютого 1918 року на засіданні Ради міністрів УНР міністр шляхів Євген Сокович порушив питання "про стиль і годину" та запропонував "установити на Україні київський час". Рада міністрів погодилася з такою пропозицією та доручила Міністерству шляхів розробити відповідний законопроєкт і подати його на розгляд до Малої Ради. Визначили мотивування нового закону, яке запропонував міністр пошти і телеграфу Григорій Сидоренко.
4 
35413
Коментарі