Влада взялася за розкол церкви

У червні 1922 року Перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський розіслав губернським комітетам інструкцію щодо церкви в Україні. Більшовики прагнули розколоти усі дієві в державі православні церкви.

Інструкція містила гриф "Таємно". У ній Мануїльський підкреслив, що боротьба Української автокефальної православної церкви з Російською православною церквою для більшовиків є важливою.

Ще в жовтні 1921-го в Софії Київській відбувся собор УАПЦ. На ньому підтвердили незалежність церкви й обрали митрополитом Василя Липківського. Українську церкву не визнав московський патріарх Тихон. Більшовики ж чинили гоніння та заарештовували священників РПЦ, вели жорстку боротьбу з Тихоном. Тому УАПЦ та її вплив, що зростав, мали послабити для них російську церкву.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більшовики змусили церкви передавати майно державі

У тій же інструкції Мануїльський писав: "Ми маємо звернути особливу увагу на розкол самої автокефальної церкви як форпосту петлюрівщини й виділяти прошарки духовенства, яке визнає політичні завоювання Жовтневої революції". Так налаштовував партапарат і спецслужби на готовність у будь-який момент взятися й за УАПЦ.

Водночас більшовики підтримували так зване обновленство - розкольницький рух, який обставав за оновлення церкви, проти патріарха Тихона, і визнавав більшовицький режим і його "реформи". Однак віряни залишилися вірними УАПЦ і РПЦ. У часи українізації митрополит Липківський говорив: "Не все українське є петлюрівським. Цього українська церква добре навчила й обновленців, і безвірників, і навіть тихонівців, бо всі вони вже взялися за українізацію".

Після короткого часу терпимості до УАПЦ, із березня 1926 року більшовики розпочали терор щодо неї.

У Софійському соборі в Києві 14 жовтня 1921-го розпочав роботу Всеукраїнський православний церковний собор.

Його скликала Всеукраїнська православна церковна рада. У списках депутатів було 432 особи. На собор прибули священники, диякони, дяки, учителі, селяни, робітники, студенти, урядовці та представники інших професій. Жоден із запрошених єпископів не прибув.

На соборі підтвердили автокефалію Української православної церкви. Обрали керівництво на чолі з митрополитом Василем Липківським.

Собор оголосив недійсним акт від 1686 року про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Собор ухвалив запровадження української мови в богослужінні й повернення до української обрядності.