15 березня 1850 року в Бердичеві на Житомирщині французький письменник Оноре де Бальзак побрався з українською графинею польського походження Евеліною Ганською.
Як же так сталося, що французького романіста занесло в далеку Україну? Почалося це у 1832-му, коли відомий уже за своєю "Шагреновою шкірою" письменник, отримав листа з підписом "Іноземка".
"Ваша душа прожила століття, шановний пане, а між тим мене запевнили, що Ви ще молоді, і мені захотілося познайомитися з Вами. Коли я читала Ваші твори, серце моє тріпотіло. Ви показуєте істинну гідність жінки, любов для жінки - дар небес, божественна еманація. Мене захоплює в Вас чудова тонкість душі, вона ж бо і дозволила Вам вгадати душу жінки", - писала.
Чужинка не відкривала свого імені, але листи писала регулярно. То була 32-річна графиня Евеліна Ганська. Заміжня за Вацлавом Ганським на 22 роки старшим за неї, багатим графом. Жили вони у Верхівні, за 30 км від Бердичева. Спершу вона написала, щоб видатися емансипованою: її батько листувався з Вольтером, а вона чим гірша? Потім, коли в третьому листі Бальзак зізнався в коханні, зрозуміла, що це початок любовної інтриги. Вона розпитує парижських знайомих про Бальзака, питала і в нього, чому не одружився досі, чи має коханок. І він, хоч і не був монахом, зображував святу невинність.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Квіти зла" письменника Шарля Бодлера заборонили видавати 91 рік
"Я чистий, як дитя, і люблю, як дитя, - писав він у листі. - Жінка завжди була для мене мрією, кожного разу я простягав до неї руки, але мене чекало розчарування".
Листи летять до Парижа і назад. У Верхівню приходили у двох конвертах. На верхньому зазначалося ім'я покоївки графині. Нібито писали їй.
"Насправді чоловік усе знав, - кажуть історики– То різниця у віці робила чудеса. Граф дуже кохав дружину і дозволяв їй маленькі пустощі".
Усього за 16 років цього роману Бальзак написав коханій 444 листи. Евеліна, яку Оноре називав "Ева", всі свої листи до нього знищила, крім 17-ти.
Уперше побачилися через 9 років у Швейцарії. Графиня поїхала з чоловіком відпочивати і домовилася, що Бальзак прийде в умовне місце з квіткою і книгою. Вона була розчарована: він - низенький, кругленький, неохайний, без передніх зубів, з розтріпаним волоссям. Вона – статна, енергійна дама, поруч – чоловік, якому лестить знайомство зі знаменитістю. Закохані ненадовго усамітнилися. Наступного дня Бальзак пише:
"Я спав, як бабак, ходжу тепер як зачарований, і люблю Вас, як безумець".
Вони бачилися ще кілька разів за кордоном.
"О, моя кицю, цілую твої солодкі повіки, припадаю устами до твоєї лебединої шиї, беру твої маленькі рученята у свої руки і відчуваю їхні пахощі; ті духмяні пахощі, од яких можна збожеволіти, і втішаючись у думках цими скарбами, кажу тобі: "О, моє ж вовченятко, о моя Евелетто, найціннішим у всьому світі є твоя душа, і я кохаю тебе всією душею…" - не скупився на слова чоловік.
Вони домовилися чекати смерті Ганського, щоб поєднатися удвох.
Ганська стає удовою в 41 рік. Бальзак на рік старший. Здавалося б: одружуйтеся і живіть щасливо. Але ні! Графині приємна увага відомого прихильника, довжелезні любовні листи. А живе вона і так щасливо. Окрім того, вони подорожують удвох: Франція, Італія, Німеччина. У 45 років жінка завагітніла. Бальзак очікує сина:
"Я назву його Віктор Оноре, на честь Віктора Гюго", - сказав Бальзак, адже письменники дружили.
Але Евеліна передчасно народжує мертву дівчинку і запрошує коханця до Верхівні вперше.
Він їде довгих 8 днів. Лише від Парижа до Берліна дорога комфортна - потягом. Далі – поштові станції, очікування свіжих коней. У Бродах письменника селять у готелі, про який він пише, що камери французьких в'язниць виглядають привабливішими, ніж кімнати готелю. Проте від України він у повному захваті, що видно з його листів.
"Тут я побачив справжні степи, бо Україна починається в Бердичеві. Порівняно з нею все, бачене до цього, - ніщо. Переді мною простягалася пустеля, царство хлібів. Тутешні ґрунти - український чорнозем, шар чорної і жирної землі товщиною до півсотні футів, а то й більше; такі поля ніколи не удобрюють, а сіють на них тільки зернові", - він у захваті.
Живе у Верхівні кілька місяців. Написав твори "Мачуха", "Селяни", "Зворотний бік сучасної історії", "Дрібні буржуа", "Театр такий, яким він є", "Жіночий характер", "Петро І та Катерина", "Людська комедія".
Коли повертається до Парижа, пише:
"Я марив Верхівнею цілий день. Навіть бачу найдрібніші домашні дрібнички. У своїй уяві я відкриваю шафку з цукерками, яка стоїть біля підвіконня в твоїй спальні ... перераховую крапельки воску на оксамитовій скатерці столу, за яким ми грали в шахи ... Присягаюся честю, любов'ю до тебе - я живу там".
У 1848-му їде вдруге. Евеліна таки погодилася вийти за нього. Але треба чекати дозволу імператора Миколи на шлюб. Адже за кордон не можна вивезти багатство, що належить Російській імперії. І Ганська продає все своєму братові. Дає Бальзаку 100 тисяч франків, кутає в лисячу шубу і відправляє в Париж, щоб той купив будинок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Обставини мінливі, принципи ніколи" - 215 років від дня народження Оноре де Бальзака
Дозволу імператора чекають довго. Бальзак досліджує побут селян. Пише в листах другові:
"В Україні, у цьому раю земному, я запримітив уже 77 способів приготування хліба".
Він часто хворіє, зрештою, не встає з ліжка. Лікарі виявляють гіпертрофію серця. Цілий місяць письменник не виходить із спальні - не може навіть підняти руку, відразу починається задуха і страшний кашель. Евеліна перетворюється на доглядальницю. Бальзак розуміє, що це справжня самопожертва - погодитися вийти заміж за важкохворого. Навряд чи він зможе працювати, як раніше. Нарешті приходить дозвіл від імператора.
Вінчаються у березні 1850-го в Бердичеві, у костелі Святої Варвари (костел нині діючий, але від часів Бальзака нічого не залишилося. Після революції там була спортивна школа). У свідоцтві про шлюб зазначено, що вінчається юнак, віком 51 рік.
Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: "Ура! Я зробив те, чого не зміг Бонапарт!… У твоїй особі я підкорив Росію". А в щоденнику він напише: "Союз цей, думається мені, - нагорода, послана мені Богом за багато мінливостей долі, за роки праці, за випробувані і подолані труднощі. Я не знав ані щасливої юності, ані квітучої весни, але тепер у мене буде сонячне літо і тепла осінь".
Після вінчання він пише листа своїй подрузі Зюльмі Карро.
"Тільки Ви повинні дізнатися від мене про щасливу розв'язку великої і прекрасної драми серця, що тривала 16 років. Три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і буду любити до самої смерті".
У весняне бездоріжжя наречені вирушають до Франції. Бальзак везе в Париж дружину, про яку мріяв усе життя, але двадцять сходинок долає насилу. Ночами не спить від нападів ядухи. Консиліум лікарів видає вердикт: геніальний письменник нічого не бачить, не може ходити, часто втрачає свідомість - він приречений.
П'ять тяжких місяців Евеліна Ганська - доглядальниця, віддана і мужня. Їй чоловік диктував останні листи. Лікарі говорили, що в пані Ганської "благородне, великодушне і піднесене серце". Сестра Бальзака писала про неї матері: "Вона поводиться героїчно". Вмираючий не чув ані сумних стогонів, ані відчаю - тільки слова: "Ти будеш жити". Евеліна навчилася сама ставити чоловікові п'явки. І в хвилини прояснення говорила з ним про майбутні його романи.
Помер Бальзак 18 серпня 1850 року. Його удова за заповітом стала єдиною спадкоємицею. Але там немає статків, лише борги. Їй радили відмовитися від спадщини, проте жінка оголосила, що зобов'язана як Евеліна де Бальзак усі борги чоловіка сплатити. А крім них, узяла на себе утримання матері Бальзака, хоча в тієї і були інші діти. Майже всі статки графині Ганської пішли в руки кредиторів. Чоловіка графиня пережила на 32 роки і зажадала, щоб її поховали біля нього в Парижі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Чим би генії не тішилися, аби не плакали": якими дивацтвами вражали письменники
Цікаво, що
"Будинок тут - справжній Лувр, грецький храм, позолочений сонцем, а маєток завбільшки з наші департаменти", - писав французький письменник Оноре де Бальзак маєток графів Ганських у 1847-му. Він і досі є у Ружинському районі на Житомирщині.
Великий дім на 30 кімнат у стилі ампір будували на початку позаминулого століття 20 років. Він вистояв незайманим до революції 1917-го. Останні його господарі виїхали до Польщі й попросили селян: не руйнуйте, буде вам школа або лікарня. Ті послухалися. Але майно, що вмістилося на 100 підвід, розікрали. Але добре, хоч стіни залишили, кахель на підлозі та стелю з ліпниною в колишній бальній залі. Збереглася і каплиця (зараз там діюча церква) та флігель, де готували їжу панам, підземний перехід, яким ту їжу до маєтку носили. Нині у маєтку - філія Житомирського агротехнічного коледжу. Звичайний навчальний заклад. І лише кімнатки, що їх відвели під музей, нагадують про бальзаківську пору.
2 
35413