В епопеї з великим гербом слід поставити крапку - експерт

7

Коли відбувся Акт злуки в січні 1919-го, то треба було творити соборний герб України. Тоді провели засідання фахівців, які визначили гербом дводільний щит: в одному – лев, який спинається на скелю, у другому – козаком з мушкетом. Посередині між ними щиток із тризубом Володимира Великого. Реалізувати його не встигли – війська УНР відступили з Києва.

Надолужити незроблене намагався наприкінці 1930-х Микола Битинський. Він не тільки писав про геральдику, а й був єдиним у нас упродовж десятиліть, хто й малював проекти гербів. Окрім того, був пов'язаний із Державним центром УНР в екзилі. Розробляв проєкти нагород. Створив великий, середній та малий герби України. У великому щитотримачами виступали архістратиг Михаїл та галицький лев. Навколо них був лавровий вінок зі складеними гербами, що мали представляти різні українські землі. Козак із мушкетом був головним у комбінації гербів Лівобережжя. Середній герб у Битинського – щит, поділений на декілька зон. У центрі – щит із золотим тризубом на блакитному полі. Довкола – історичні герби українських земель. Малий державнмй герб у Битинського – лише золотий тризуб у синьому полі. Усі ці проекти вийшли буклетом листівок у Празі 1939-го. Та вони залишилися лише проєктами.

 

Упродовж понад чверть століття наші еліти – мистецькі, наукові, політичні – не виявили достатньої зрілості при проведенні попередніх конкурсів. Вони закінчувалися пшиком. Здавалося, якщо ми не спроможні створити красивий, сучасний великий герб України, то краще не чіпати цієї справи. Нам мало самого тризуба? Тому я схилявся до тієї думки, що більше вже випробовувати українську державність великогерботовторчими потугами й амбіцями не варто. Слід відмовитися від цієї ідеї та просто усунути окреслення "великий" і "малий" державні герби, а залишити один – просто "державний герб" – "тризуб".

Цього року керманичі парламенту несподівано вирішили повернутися до цієї теми. Одразу було зрозуміло, принаймні для мене, що вони не усвідомлюють, у який "мурашник" засовують руку. У нас із часів конкурсів 1996-1997 та 2008-2009 років склалося коло осіб, які не покидають надії ввійти в історію "великогерботворцями". І якщо у двері не вдається зайти зі своїми творчими баченнями сумнівної мистецької й геральдичної цінності, намагаються пролізти у кватирку. У результаті досі все закінчувалося чи пшиком, чи скандалом. Жоден із проектів-переможців попередніх конкурсів не потрапив на розгляд Верхової Ради – їх просто "зарубували" на рівні профільного парламентського комітету.

Отже, в серпні з'явилася та постанова Верховної Ради, далі – на її виконання – Кабінету міністрів. Термін на все про все – до 1 грудня. Усією логістикою виконання цих постанов займалося Держмистецтв при Мінкульті. Коли мені запропонували ввійти оргкомітету, не особливо вагався. Досі я знав про перипетії з конкурсами на державний герб лише з публікацій та з роботи з архівними матеріалами. У книзі "Наш герб" і описано, й візуально відображено всі ті перипетії. Багато людей кваліфікованих і професійних відмовлялося від участі в оргкомітеті й журі. Одні хотіли брати участь в конкурсі, інші – остерігалися, що не закінчиться нічим добрим. Мої міркування були такі: по-перше, хтось же врешті-решт мусить узятися за це; а по-друге – мені було цікаво глянути на все зсередини, збагнути, наскільки наша спільнота мистецька, зріла, вправна і вміє читати закон. Не шкодую, що погодився.

Що хто б не переміг, завжди будуть "зрада" та "хайп" – не мав найменшого сумніву, але що аж такі потоки бруду будуть – таки заскочений. Дилетанти беруться судити про історію й естетику наших символів, поняття зеленого в тому не маючи. Уже не кажучи, що від рівня переважної більшості поданих на конкурс робіт огортав смуток і наверталися сльози. Понад половину відпало на рівні технічного відбору. Люди не читають вимог законодавства, статті 20 Конституції. Головним елементом великого герба має бути "малий державний герб України". Без жодних втручань і змін.

Деякі автори захопилися забавками в удосконалення і розфарбовування Тризуба. Це серйозне порушення – у нас іще з 19 лютого 1992 року є офіційно затверджені кольоровий і графічні еталони державного герба, що наразі має ярлик "малий" – із пропорціями, схемами й точними розрахунками. Також, за конституцією, елементом великого державного герба має бути герб Війська Запорозького – козак із мушкетом. Передусім журі зважало на дотримання цих вимог.

Це було компромісне формулювання 1996-го, коли стаття, де йшлося про державні символи, стала одним із найбільших каменів спотикання. Але оте компромісне формулювання, що врешті-решт записали до статті 20-ї Основного закону безнадійно недолуге, нечітке. Мені подобається, як сформулював оцінку історик Олександр Зінченко: такі документи, як наша Конституція 1996-го з її статтею 20, – могильники компромісів, що можуть собі теліпатися десятиліттями, і не конче їх ворушити.

 

Звинувачення у непрофесійності і підкупності – безпідставні. Деякі коментатори б'ють нижче спини і поводяться дуже негідно. Надто ті, які брали участь у конкурсі й почувають себе скривдженими. Цей конкурс довів: наше суспільство не має ні згоди, ні почуття міри в терзанні справи великого державного герба України. Оргкомітет же дотримався приписів Конституції і цьогорічних постанов парламенту та Кабміну. Конкурс відбувся чесно.

Далі рішення за Верховною Радою. Передусім депутати мали би зважити, чи мудро було повертатися до питання великого герба, чи потрібен він узагалі і чи таки зуміють вони назбирати конституційну більшість для його затвердження. Не можу збагнути, чому у ЗМІ, а надто в соцмережах, запанували такий відчай і посипання голови попелом. Усього лише визначено переможців конкурсу. Далі справа за парламентом. Сподіваюся, його очільники вже збагнути, що політична воля на рівні забаганки (як-от із тим-таки великим гербом) не повинна розминатися зі здоровим глуздом.

Хай там як, уважаю корисним, що цей конкурс відбувся. Так, після оголошення результатів добряче було непереливки, тим не менш: він максимально оголив ситуацію. Особисто я мав змогу переконатися: жодного якісного просування Не втрачаю надії, що це питання нарешті закриють. Якби не провели конкурсу й не визначили переможців, то справа колотилася б далі – з додатковим конкурсом чи ще якось. Немає сенсу: знову буде з десяток притомних робіт одних і тих самих авторів плюс навала герботворчих фантасмагорій і кліпарту, що до геральдики жодним боком не причетні. До речі, переможцем визнали композицію, яка брала участь у минулому конкурсі 1997-го.

Можна роботу-переможця використати як концепт. Запропонувати художникам, щоб його візуалізували, дотримуючись засад геральдики. Надали більш сучасної естетики, лаконічності.

Дивно, що мало хто звертає увагу на роботу, яка отримала третю премію (другої було вирішено не присуджувати). Той варіант доволі симпатичний, підкуповує своїм лаконізмом і доволі майстерним виконанням. Без надмірностей і мегаломанії – з розмаїтими коронами зверху й важкими "гірляндами" внизу. На засіданні журі були зауваження до пропорцій щита з Тризубом і щитотримачів – що вони дещо задрібні. Урешті-решт, це можна було б філігранно доопрацювати. Для мене ця робота стала найбільшою несподіванкою цього конкурсу. Бо решта – або "на менеже всё те же", або навала несмаку й дилетантизму. На розгляд Верховної Ради варто б винести обидва варіанти-переможці.