Українці розвалили СРСР - історик

Нам не варто розраховувати на когось іншого, окрім себе. Треба чітко розуміти, що Захід абсолютно не хоче втручатись в якусь пряму військову конфронтацію. Усі очікують на чергову світову фінансову кризу. У цих умовах, м'яко кажучи, великим країнам буде не до України. Посиленню агресії Росії не готові толерувати Велика Британія й США. Європейський Союз останнім часом демонструє менш консолідовану позицію. Можемо розраховувати більше на північну частину Європи, ніж південну. Але без боротьби українців, без зусиль дипломатії, військових не варто очікувати, що хтось буде більше за нас перейматись нашими проблемами. Хоча анексія Криму та війна на Сході є викликом для світової системи безпеки.

Російська Федерація, окрім військової агресії, використовує інформаційні провокації, дезінформацію всередині країни та за кордоном. Найцікавіше це те, як нас із Польщею сварять. Ці факти відомі й абсолютно відкриті для суспільства. Наприклад, 2014-го починається ціла серія актів вандалізму відносно українських місць пам'яті на території Польщі. Вони були інспіровані через білоруського громадянина, виконавці були польські, а гроші - російські. Тут ми бачимо, у який спосіб Російська Федерація працює. Підвищується градус в українсько-польських стосунках і ми бачимо, що поляки виявились беззбройними відносно подібних речей. До сьогоднішнього дня невідомо, щоб була якась реакція польських служб.

Тому можемо уявити, що відбувається у країнах які знаходяться далі від Росії, які значно менше усвідомлені щодо цієї загрози. Приклад Нідерландів, які з ситуацію з MН-17, м'яко кажучи, проявляє себе не настільки адекватно проти цих загроз. Треба переконувати західних партнерів, що ця агресія не стільки відносно України, скільки є викликом для безпеки кожної країни Заходу. Ми опинилися в новій Холодній війні. Цього разу Україна опинилася з іншого боку залізної завіси й це приємно відчувати. Питання тільки в тому, щоб не дати Росії пересунути цю завісу знову далі на Захід.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жертвам неважливо, який режим позбавив їх волі - сьогодні річниця підписання доленосної угоди

Вочевидь, не всі. Мені здається, що більшість - так. На це вказують соціологічні опитування Інституту соціології НАНУ. Торічна хвиля показує, що українська незалежність - це та цінність, яка до сьогодні об'єднує більшість українців. Йдеться про понад 81,3 %. Значна частина українців розуміє, що незалежність - це важливо. З іншого боку, близько 4% незалежність не вважають цінністю взагалі. Треба це теж усвідомлювати.

 

Якщо порівнювати з 1990-ми, то ми почали сприймати незалежність як даність. Виросло ціле покоління, яке народилося в незалежній країні. Більшість українців вибирає з усіх варіантів відповідей "я – громадянин України", а не, наприклад, "я – житель свого міста чи села". Це зміщення акцентів у питанні ідентичності: ким я є, а ким – ні.

Чому став можливий Майдан? Бо частка тих, хто виріс на нерадянських підручниках, перевалювала за половину дорослої частини популяції. Повернення в орбіту Росії сприймалося як небезпека.

Коли якась держава існує 28 років це означає що вона відбулась, крапка. Інше питання, що будь-яку державу треба весь час вдосконалювати. Треба налаштувати державу, щоб всі її інституції працювали як швейцарські годинники. На це йде не 1 рік.

Наприклад у нас зараз 6-й президент, в США 45-й. Для того щоб система могла переварити будь-кого на посту президента, американцям знадобилося вибудовувати систему противаг дуже довго. Президент Вільям Гаррісон увійшов в історію двома рекордами. Перший – прочитав найдовшу в історію США інавгураційну промову. Другий – найкоротше правління, бо він застудився, коли читав промову й помер через місяць після інавгурації. У них виникла колізія. А віце-президент це виконувач обов'язків чи повноцінний президент? Для того щоб розв'язати цю колізію і внести зміни до конституції їм знадобилося 126 років. Лише для вирішення цього конкретного питання.

Знадобилося десь 30-35 президентських каденцій щоб США вдалося сформувати систему противаг. Сподіватися українцям, що вони налаштують свою державу швидше, ніж це вдалося американцям - наївно. Для цього потрібно не 28 років не 30 не 50, а значно більше. Та маємо найголовніше, що відрізняє нас від наших сусідів з СРСР – Білорусі чи РФ. Ми вільні, а вони ні. В нас є демократія, а в них ні. У нас уже шостий президент, а в них ні. Вони знають хто буде наступним, а ми ні. Це демократія. Тому Україна відбулася як держава, в цьому наш потенціал.

Невміння радіти своїм успіхам. Українці це найнещасніша нація 4-х континентів. Більш нещасні нації є тільки в Африці й в Азії. Наші сусіди за всесвітнім рейтингом щастя це Чад, Ефіопія, Свазіленд, Уганда, Того – африканські країни, які знаходяться на першому щаблі економічного розвитку з чотирьох. І це означає, що між Україною і Швейцарією цивілізаційна відстань значно менша, ніж між Україною і Угандою. Ми для них, як для нас - Швейцарія. Але українці не хочуть цього помічати, вони хочуть бути нещасними: "у нас – зубожіння й геноцид!"

У нас з'явилась українська музика. Це означає, що українці не бідна нація, раз може прогодувати всіх цих артистів. Маємо фантастичний вибух книговидання. Я приходжу на книжкову ярмарку або в книгарню і купую стільки, що не встигаю все читати. Українські книжки переважають.

 

Коли Петросян в 1989-му жартував про те, що він десь в Парижі сфотографував м'ясну лавку там де 50 сортів ковбаси висіло в цій лавці – це давно реалії нашого часу. Ми перестали звертати увагу на ту кількість сортів ковбаси, які є в магазинах. До 1991-го були Студентська, Русанівська, Любительська, ліверна і ковбасний "хліб". Ті, хто народився в незалежній Україні про нього й не чув.

Якщо би 28 років тому українцям сказали, що ви будете в Берлін, Осло, Варшаву, Рим їздити без віз на нього б подивились як на ідіота.

Ми постійно це робимо. В тому то й проблема. Не секрет, що новообраний президент й новий склад парламенту менш підготовлені до здійснення державних функцій. Ми це вже бачимо по скандалу з виключенням Романа Безсмертного з переговорної групи в мінському процесі. І про включення й про виключення він дізнається з преси. Це приклад несистемності, непідготовленості і нерозуміння процесу.

Серед загроз, які теж можливі в середньо терміновій перспективі це певна загроза до авторитаризму. В усіх українських президентів найвищий рівень їхньої підтримки - день інавгурації. А потім рівень підтримки падає. Люди голосують не так за обіцянки кандидата, як за власні очікування. Коли виявляється, що ілюзії щодо очікувань не відповідають реальності – вони ображаються не на себе самих, а на свого обранця. Це такий своєрідний політичний інфантилізм, але притаманний значній частині українського суспільства. Є висока імовірність, що динаміка довіри до новообраного не буде виключенням з правила. І тоді інстинкти політичного самозбереження "слуг народу" підштовхуватимуть їх до пошуків ворогів народу. Запит на "сильну руку" у суспільстві є – десь 60%.

Зеленський в своїй публічній активності демонструє якусь подібність стилістичну до Лукашенка. Той, згідно соціологічних досліджень, найпопулярніший президент серед українців. Не американський, не британський лідер, а Лукашенко. Стилістично Зеленський дуже багато копіює оті сварки. Там де він сварить якихось дрібних чиновників, як кажуть це подобається людям, це все чудово, але коли ми дивимось взагалі на манеру його поведінки коли йдеться до ставлення до конституції, державних інституцій його манера зневажати право це вже нагадує не Лукашенка а Путіна. Оце є внутрішня загроза.

В українському суспільстві є серйозний запит на диктатуру. Навіть якщо подивитися на ставлення до історичних персонажей, ще 2014-15 роках 70% українців вважали, що Сталін був негативним персонажем. Зараз ставлення до Сталіна пом'якшилось. Частина українського суспільства вважає, що сильна рука це "хорошо".

Такий запит в українців вже був і ми мали такого персонажа, як Янукович. У багатьох людей він також асоціювався з образом сильного господарника, сильної людини, яка приведе Україну до якихось кращих результатів, але замість покращення й стабільності 12,5 млн українців в такий спосіб вибрали війну та злидні.

Більше того, саме ті регіони, де найбільше голосували за Януковича найбільше постраждали від цього рішення. Зараз 13,5 млн проголосувало за новообраного президента. 60% суспільства вважає, що сильна рука це добре. Це визначає ключовий суспільний конфлікт протягом наступних років – між тими, хто вважає, що демократія та свобода це основа для розвитку, й прихильниками сильної руки-диктатури.

По-перше, критичності мислення. Без нього будуть повторювати помилки і не зможуть опиратися популізму.

Друге - навчитись бути щасливим. Це виключено внутрішнє налаштування людини. Непал знаходиться на першому шаблі світового рейтингу. Але більшість людей там живе в умовах, які для українців неприйнятні. Вони в 4 рази бідніші, але набагато щасливіші. Мене це здивувало. Я до всіх чіплявся з цими питаннями "А що вас робить щасливими?". Мені називали прості речі. Згодом я побачив напис на паркані англійською "Бути щасливим - це звичка, бути сумним - це звичка, вибір за тобою". Українці вибирають бути нещасними, хоча мають все щоби максимально прогресувати. Треба змінити ставлення до життя.

Третє – не забувати важливих речей. З якою тезою виграв Янукович? "Ми подолаємо помаранчеву руїну". Але по економічних показниках 2005-2009 роки мали найбільшу динаміку зростання ВВП, іноземних інвестицій та золотовалютних резервів. Доходів громадян збільшилися більш ніж у 2 рази. Найкращі темпи зростання економічного становища України починаючи від кам'яного віку 12,5 млн. українців 2010-го вважали "помаранчевою руїною". Та ми після правління регіоналів ще не повернулись до рівня тієї "руїни".

Українці - лейкоцити свободи. Коли якась імперія намагається опанувати наш простір, на якомусь етапі їй це вдається. Але у XX ст. об українців обидві тоталітарні системи "зламали зуби". Без зусиль українців перемога над нацизмом була неможливою. Для багатьох в західній Європі це звучить контраверсійно, але таку думку підтверджує американський історик Тімоті Снайдер - українців в боротьбі з нацизмом загинуло більше ніж американців, англійців, французів. Я додам сюди ще поляків, але це буде все одно менше ніж українців вдвічі. З нами в цьому сенсі небезпечно зв'язуватися.

Українці займались розвалом СРСР з часу його появи. Сили були не спів мірні і ми не мали союзників взагалі. Чорнобиль зруйнував угоду між владою й народом України – "ви нас не чіпаєте, ми вас не чіпаємо". Радіації почали боятись більше ніж радянської системи. І цей процес почав руйнувати зв'язки між Москвою та Україною. Це була одна з причин, які дали зрозуміти, навіть українській партноменклатурі, що центр не від усіх речей може захистити. Є речі страшніші ніж гнів Горбачова. І це почало теж руйнувати якісь зв'язки в середині цього "монстра".

Українці розвалили СРСР рішенням, яке вони прийняли 1 грудня 1991-го на референдумі - підтвердили Акт незалежності. Сергій Плохій пише, що Єльцин хотів просто стати Горбачовим – отримати усю владу в колишньому СРСР. Але Кравчук зламав ці плани Єльцина, бо за його спиною був аргумент референдуму про Незалежність: "Якби ви були в моїй ситуації, кого ви послухали б: мене, чи свій народ?" – запитав він у Єльцина. Той відповів: "Звісно, що свій народ!" І так виходить, що після 72 років боротьби – у Холодному Ярі, УПА, Норильському та Кенгірському повстаннях, диссидентському русі – українці поставили останню крапку в історії СРСР.

 

Неволя зникає коли українці вступають в гру. Та свобода й демократія це як їзда на велосипеді. Ти маєш весь час крутити педалі, інакше впадеш. Друга проблема - історію робить проактивна меншість, а не пасивна більшість. Поки активної меншості українців достатньо, щоб диктатури падали, а свобода відновлювалась. Наша місія бути носіями свободи. Ми її успішно виконуємо. Ми є Східною Брамою Європи, яка захищає з цього боку Європу від диктатури. Ми урівноважуємо континент.

У XX ст. загинуло понад 16 млн. українців. Дуже хочеться, щоб ми перестали помирати за свободу і почали просто насолоджуватися життям. Для цього треба ще багато працювати, бо маємо ворогів.