Ухвалили декларацію із засудженням кремлівської агресії

23 липня 1940 року в США ухвалили Декларацію Веллеса. Дипломатична заява засуджувала окупацію Радянським Союзом країн Балтії.

Вторгнення СРСР до Литви, Латвії та Естонії стало наслідком і прямою реалізацією пакту Молотова - Ріббентропа. На той момент уже тривала Друга світова війна, але Захід не мав великої зацікавленості в регіоні, тому його реакція на окупацію була достатньо стриманою.

Декларація Веллеса стала прямим застосуванням доктрини держсекретаря Генрі Стімсона 1932-го про невизнання міжнародних територіальних змін, здійснених силою. Підготовкою декларації займався директор Державного департаменту з питань європейських справ Лой Гендерсон. Він відчував особисту відповідальність за це, адже його дружиною була латвійка, а сам він активно підтримував офіс Американського Червоного хреста в литовському Каунасі.

Спочатку замісник державного секретаря Самнер Веллес попросив Гендерсона підготувати стандартизований короткий пресреліз, у якому США висловлювали співчуття народам країн Балтії та засуджували радянські дії. Але ознайомившись із кінцевим результатом, державні діячі погодилися, що заява недостатньо потужна. Тоді Веллес зателефонував президенту Франкліну Делано Рузвельту і зачитав текст йому. Президент також сказав, що текст потребує підсилення і сам почав давати поради. Врешті три діячі загальними зусиллями підготували остаточну версію.

Декларація виявилась достатньо обережною. Агресором у тексті виступив не безпосередньо Радянський Союз, а "один із наймогутніших сусідів" балтійських держав. США назвали попередній демократичний розвиток країн Балтії чудовим. Виступили проти хижацьких дій, незалежно від того, чи здійснюються вони із застосуванням сили чи ні. Також виступили проти будь-яких форм втручання з боку однієї держави, якою б потужною вона не була, у внутрішні справи будь-якої іншої суверенної держави.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль почав втілювати плани щодо Балтійських країн

Декларацію оприлюднили та передали телеграмою до посольства США в Москві того ж дня. Попри виважений текст, її значення було великим. Декларація разом із розпорядженням 8484 забезпечила захист фінансових активів країн Балтії, дозволила утримувати незалежні дипломатичні місії та фінансувати їм свої операції в інших країнах. Захищала право власності на кораблі під балтійськими прапорами. Дозволила приблизно 120 тис. переміщеним під час війни жителям країн Балтії уникнути репатріації до Радянського Союзу та сформувати потужну діаспору, яка виступала за незалежність. Декларація допомогла і при творенні майбутньої Атлантичної хартії, підписаної 1941 року на борту британського лінкора "Принц Вельський" біля острова Ньюфаундленд.

Позиція США щодо анексії країн Балтії залишалась офіційною протягом 51 року. Її підтримували всі наступні після Рузвельта президенти та резолюції Конгресу.

"Декларація Веллеса являла собою щось набагато більше, ніж миттєвий символічний жест. Починаючи з 1940-го, і аж до повного відновлення незалежності країн Балтії через пів століття, прапори Естонії, Латвії та Литви продовжували майоріти у Вашингтоні, тоді як їхні народи вірили в те, що прийде день, коли свобода повернеться до них.

Протягом усіх довгих років радянської окупації, прихильність Сполучених Штатів свободі Балтійських країн була непохитною. І ось уже в новий час Америка спостерігала, як народи країн Балтії створили сильні демократичні інститути й посіли законне місце в європейській та трансатлантичній спільнотах", - зазначав 2015 року Держсекретар США Джон Керрі.

×