13 січня 1924 року завершився Читинський судовий процес над провідними українськими діячами Далекосхідної Республіки.

Буферну державу, що постала на теренах Зеленого Клину - Амурщини, Уссурійського краю, Забайкальщини, частини Сахаліну та Камчатки, ліквідували більшовики ще наприкінці 1922-го, а разом із нею і всю українську діяльність.

"Червоні" заарештували до 200 українських громадських та політичних діячів, але до суду притягнули лише 22. Усіх звинувачували у співпраці з міжнародною буржуазією і білогвардійцями, японцями, у підтримці контрреволюційних урядів Павла Скоропадського, Симона Петлюри та у створенні українських націоналістичних угруповань з наміром відірвати Далекий Схід від Радянської Росії. Головував на суді більшовик Євгеній Матвеєв.

Частину підсудних відпустили, але решта отримала до 10 років ув'язнення. 3 роки отримав один із організаторів українського національно-культурного життя краю Юрій Глушко-Мова. До смертної кари засудили голову українського далекосхідного крайового кооперативу "Чумак" Петра Горового. Саме йому належала ідея створення українських крайових комітетів. Також співпрацював із білим козачим отаманом Григорієм Семеновим, який підтримував національно-культурну автономію українців. Незабаром розстріл змінили на 10 років ув'язнення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Владивостоці створили українську крайову раду

Після Читинського процесу приналежність до українців почала розглядатися як прояв політичної неблагонадійності. Розпочалася активна русифікація населення, найбільше – міського. Українські громадські установи переїхали до міста Харбін на території Китаю.

Незначне відродження українського культурного життя почнеться 1931-го. Тоді на Далекому Сході проводили політику коренізації, але тривала вона лише 2 роки.

×