23 лютого 1944 року в СРСР розпочалася насильницька депортація чеченців та інгушів з їхньої батьківщини. Операція НКВД отримала назву "Чечевиця".

Приводом до її проведення стала нібито співпраця народів з нацистською Німеччиною та виступ зі зброєю проти Червоної армії. Адже ще взимку 1940 року в Чечні підняли велике повстання через масові радянські репресії. Повстання очолив випускник Комуністичного університету працівників Сходу Хасан Їсраїлов. Його підтримало декілька тисяч людей. Повстання придушували радянські війська та бомбардувальники, що скидали бомби зокрема й на цивільне населення. Дивлячись на це, чеченські та інгуські солдати дезертирували з Червоної армії та приєднувалися до повстанців. Вони сподівалися на допомогу німців, та сильної підтримки не отримали, утім, протримались більш як 4 років.

Насправді вище керівництво СРСР вирішило покарати бунтівні народи та позбутися їх, адже німці навіть не дійшли до Чечено-Інгушетії, натомість чеченці та горці Кавказу проводили постійну боротьбу за національну незалежність та не визнавали сталінський режим. Також в СРСР Кавказ хотіли перетворити на безпечний тил для розміщення майбутніх, як наступальних, так і оборонних воєн.

31 січня 1944 року Державний комітет оборони, очолюваний Сталіним, ухвалив постанову про ліквідацію Чечено-Інгуської АРСР та депортацію населення. За різними оцінками, з 23 лютого по 9 березня до Середньої Азії та Казахстану потягами та вантажівками виселили від 490 до 650 тис. чоловік. Люди гинули в дорозі та безпосередньо на місці, не маючи жодних умов до існування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Опублікували унікальні матеріали щодо примусового переселення українців

Літніх і хворих людей, жінок та маленьких дітей з високогірних районів, яких не змогли спустити з гір та перевезти, чекісти знищували на місці. Так в аулі Хайбах наказали зачинити жителів села у стайні та підпалили будівлю. Тих, хто намагався врятуватися, розстрілювали.

Опір чеченців та інших народів продовжувався попри те, що 25 грудня 1944 року солдатам внутрішніх військ вдалося застрелити Хасана Ісраїлова. Але депортацію чекісти і солдати завершили.

Урешті територію колишньої Чечено-Інгуської АРСР, що отримала назву Грозненська область, поділили між Дагестаном, Грузією, Північною Осетією та Ставропольським краєм. Туди переселили сотні тисяч вихідців з цих регіонів. Депортованим же навіки заборонили повертатися до колишніх місць проживання, а у разі спроби на людей очікувало 20 років каторжних робіт.

Чеченно-Інгуську АРСР відновлять указом 1957 року. Тоді ж переселеним дозволять повернутися на батьківщину. Більшість повернеться, але значна частина депортованих залишиться в Середній Азії.

×